Глава 6. ВИЗВОЛЕННЯ.

Коли відьма сиділа і дивилася, як падають монети, їй спала на думку гарна ідея. Тепер вона зможе дозволити собі влаштувати гучне весілля. Вона би запросила всіх своїх родичів, і тролів, і гномів, і відьом, і велетнів. Вони всі могли би їсти і пити стільки, скільки подужають. Допоки у неї буде дорогоцінний шовковий гаманець, вони не зможуть вважати її бідною, це було безперечно.

Тому вона негайно пішла до кімнати принца – можливо, він скоро одужає, щоб одружитися.

– Мій любий принце Хатт, – сказала вона, – чи не могли б ми зараз справити весілля?

– Так, неодмінно, – відповів принц. – Само собою, я не проти.

Відьма так зраділа, що не знала, на яку ногу стати.

– Оце мені пощастило, – засміялася вона. – Позавчора мені дісталася прядка. Вчора я отримала моталку, а сьогодні шовковий гаманець. А потім я почула «так» від мого дорогого нареченого! Але зараз я маю подумати як організувати вечірку, і це так хвилююче!

І ось почала вона запрошувати на весілля. Відьма посилала посланців на схід і захід, північ і південь. Запрошувалися всі родичі, як малі, так і великі. Сто тролів і велетнів, двісті чаклунок і відьом, триста дітей тролів і відьом. Кожен отримав особливе послання про те, що він може їсти стільки, скільки захоче.

Потім вона носилася як вихор, і за короткий час перевернула в замку все з ніг на голову. Все мало бути готовим якнайшвидше і без скупості.

Потім вона принесла великий казан, який вмістив в себе вісімнадцять волів. Тепер мало відбутися перше приготування і було важливо, щоб воно вдалося, бо в неї був намір пригостити цим м’ясом найповажніших гостей.

Коли вогонь запалав і воли були готові до того, щоб їх поклали в казан, відьма згадала, яким смачним і ніжним було м’ясо, що ним пригощала незнайомка. Тому вона послала за принцесою і запитала, як зробити м’ясо по-справжньому ніжним.

– Ах, звичайно, ви знаєте це набагато краще за мене, – сказала принцеса. – Але я чула, що вогонь має бути якомога сильнішим. Потім слід дати відвару кипіти доти, доки казан не посиніє на дні.

Відьма подумала, що це мудра порада. І вона наказала зробити вогонь під казаном ще сильнішим, щоб нарешті вода забулькала і бризнула через край.

Коли м’ясо трохи закипіло, відьма поставила драбину біля казана. Потім вона попросила принцесу піднятися нагору і подивитися, чи не посиніло ще дно казана. Падчерка мала стояти внизу і тримати драбину.

Принцеса піднялася, нахилилася вперед і подивилася вниз у воду.

– Ні, – сказала вона, – я не бачу нічого синього.

– Це дуже погано, – прошипіла відьма. – Спускайся, щоб ми могли збільшити вогонь.

Принцеса спустилася вниз, і оливи у вогонь підлили ще. В казані шуміло і булькало.

Коли м’ясо ще трохи покипіло, відьма попросила принца Хатта видряпатися нагору і подивитися, чи не посиніло ще дно казана. Падчерка мала стояти внизу і тримати драбину.

Принц піднявся, нахилився вперед і подивився у воду.

– Ні, – сказав він, – я не бачу нічого синього.

– Це було дуже дивно, – прошипіла відьма. – Тут же так спекотно, що аж співає в казані. Ви, мабуть, не придивлялися ретельно. Спускайся, мій любий принце Хатт, а я полізу нагору і сама подивлюся. Тримай міцніше драбину, дівчино!

Принц зліз, а відьма видряпалася нагору. Вона нетерпляче схилилася над краєм. Своїми пронизливими очима вона дивилася вниз у воду, яка сильно кипіла й булькотіла. Але нічого синього вона виявити не змогла. Тоді вона роздратувалася і нетерпляче нахилялася все нижче і нижче вперед над казаном.

Але саме тоді, коли вона нахилилася над казаном і вдивлялася в бульбашки, її падчерка трохи припідняла драбину. Це було лише зовсім, зовсім трішечки, але цього було цілком достатньо.

Відьма втратила рівновагу і впала головою вниз в казан, так що окріп хлюпнув високо в небо. У цю мить вона видала найжахливіше виття. Але невдовзі запала цілковита тиша. І тоді більше нічого не було чутно в киплячій воді. Падчерка, принц і принцеса стояли зовсім нерухомо і довго слухали.

Але потім вони подумали, що не варто чекати, поки прибудуть шістсот гостей. Тож вони взяли золоту прядку, золоту моталку і шитий золотом шовковий гаманець і подалися з відьминого королівства понад горами і долинами, через ліси та гаї.

***

Коли мандри тривали вже довгий час, і зорі почали гаснути, побачили вони вдалині великий золотий замок, який виблискував на ранковому сонці. Пройшовши трохи далі, вони помітили, що посеред подвір’я замку росте зелений кущ ліщини. А коли вони підійшли ще ближче, то почули мелодійний передзвін, немов арфи та пташиного співу, що лунав з куща.

Серце принцеси почало битися швидше, бо вона відразу впізнала звук трьох співучих листочків. Це були ті самі листочки, які вона так прагнула спочатку і які так часто втішали її в підземному залі. Але і вона, і принц були ще щасливіші, коли нарешті дійшли до зеленого куща ліщини.

Там стояли три сестри принца, і там принц і принцеса знову побачили своїх двох синів і маленьку донечку. Весь двір позаду сестер був заповнений людьми – вони були підданими принца Хатта. А коли принц і принцеса піднялися сходами палацу, принц Хатт був проголошений королем, а принцеса стала його королевою.

І жили вони щасливі і задоволені багато-багато років. А історія про принца Хатта і його принцесу та їх вірне кохання облетіла весь світ.

А на подвір’ї замку стояв вічнозелений кущ ліщини. Нагорі були три співочі листочки, і вони дзвеніли і співали без упину крізь віки.

Діти не знали нічого кращого, як гратися і мріяти під гіллям куща. І коли старші люди проходили повз, вони також зупинялися там на деякий час, перш ніж повернутися до своєї роботи.

І до цього дня, якщо хтось тужить або втомлюється, або занепадає духом, йому достатньо лише послухати спів листя. Тоді він відразу відчуває себе вільним і радісним, як щаслива дитина.

Ольга Пілюгіна
Гобелен «Квітуче кохання»
натуральна вовна, бавовна, ручне ткання.

Olha Pilyuhina
«Blommande kärlek»
gobeläng, naturlig ull, bomull, handvävd.

---

Kapitel 6. BEFRIELSEN.

Kersti Strömblad läser texten

När häxan satt där och såg hur slantarna trillade, fick hon ett gott infall. Nu borde hon allt ha råd att ställa till ett hejdundrande bröllop. Hon skulle bjuda alla sina släktingar, både troll och dvärgar, både häxor och jättar. Alla skulle de få äta och dricka så mycket de orkade. Så länge hon hade den dyrbara silkespungen, skulle de ändå inte kunna äta henne fattig, det var då säkert.

Därför gick hon genast till prinsens kammare – kanske han snart var kry nog att gifta sig.

– Min käre prins Hatt, sade hon, skulle vi inte kunna fira bröllop nu?

– Jo, för all del, svarade prinsen. Det går nog för sej – från min sida finns det inte något hinder.

Häxan blev så glad, så hon visste inte på vilket ben hon skulle stå.

– Nog har jag tur, gapskrattade hon. I förrgår fick jag spinnrocken. I går fick jag härveln och i dag silkespungen. Och så får jag min käre fästmans ja och samtycke till på köpet! Men nu ska jag också bulla upp, och det så det står härliga till.

Och så började hon bjuda till bröllop. Hon skickade ut sändebud åt både öster och väster, norr och söder. Alla släktingar skulle bjudas, både små och stora. Etthundra trollkarlar och jättar, tvåhundra trollkäringar och häxor och trehundra trollungar och häxbytingar. Allihop fick en särskild hälsning att de skulle få äta så mycket de ville.

Sedan for hon omkring som en virvelvind, och på en kort stund hade hon vänt upp och ner på allting i slottet. Allt skulle vara färdigt i röda rappet, och inget knussel skulle det vara.

Så lät hon bära fram stora kitteln, som rymde aderton oxar. Nu skulle der första koket ske, och det var viktigt att det blev lyckat, för det köttet tänkte hon bjuda de förnämsta gästerna på.

När elden flammade och oxarna var färdiga att läggas i kitteln, kom häxan ihåg hur fint och mört det köttet hade varit, som den främmande kvinnan hade bjudit på. Hon skickade därför efter prinsessan och frågade hur man borde göra för att få köttet riktigt mört.

– Åh, det vet du förstås mycket bättre än jag, sade prinsessan. Men jag har hört säjas att elden ska vara så stark som möjligt. Sen ska man låta spadet koka ända tills kitteln blir blå i botten.

Detta tyckte häxan var ett förståndigt råd. Och hon befallde att man skulle enda ändå mer under grytan, så vattnet till slut bubblade och stänkte över kittelns kant.

När köttet hade kokat en stund, lät häxan sätta en stege bredvid kitteln. Så bad hon att prinsessan skulle klättra upp och se efter, om inte kitteln var blå i botten än. Styvdottern skulle stå nedanför och hålla i stegen.

Prinsessan gick upp, lutade sig fram och såg ner i vattnet.

– Nej, sade hon, jag kan inte se någon blånad.

– Det var bra uselt, fräste häxan. Ner med dej då, så vi får sätta mer fart på elden.

Prinsessan klättrade ner, och man lade mer bränsle på elden. Det dånade och bubblade i kitteln.

När köttet hade kokat en stund till, bad häxan att prins Hatt skulle klättra upp och se efter, om inte kitteln var blå i botten än. Styvdottern skulle stå nedanför och hålla i stegen.

Prinsen gick upp, lutade sig fram och såg ner i vattnet.

– Nej, sade han, jag kan inte se någon blånad.

– Det var då bra märkvärdigt, fräste häxan. Det är ju så hett, så det sjunger i kitteln. Ni måtte inte ha sett efter ordentligt. Kom ner du, min käre prins Hatt, så ska jag själv gå upp och titta. Håll i stegen ordentligt, du flicka!

Prinsen klev ner, och häxan klättrade upp. Hon lutade sig ivrigt fram över brädden. Med sina stickande ögon stirrade hon ner i vattnet, där det bubblade och kokade som allra värst. Men någon blånad kunde hon inte upptäcka. Då blev hon förargad och lutade sig otåligt allt längre fram över grytan.

Men just när hon stod böjd över kitteln och stirrade ner i bubblorna, lyfte styvdottern en liten smula på stegen. Det var bara en liten, liten smula – men det var alldeles nog.

Häxan miste jämvikten och föll på huvudet ner i grytan, så det kokheta vattnet stänkte högt i skyn. I samma ögonblick gav hon till det hiskligaste vrål. Men strax blev det alldeles tyst. Och sedan hörde man ingenting annat än vattnets puttrande. Styvdottern och prinsen och prinsessan stod alldeles stilla och lyssnade en lång stund.

Men så tyckte de att det inte var värt att dröja tills de sexhundra gästerna kom. Därför tog de den gyllene spinnrocken, den gyllene härveln och den guldstickade silkespungen och gav sig i väg från häxans rike över berg och dal och genom skog och lund.

***

När de hade vandrat både länge och väl och stjärnorna började slockna, såg de på avstånd ett stort gyllene slott som glimmade i morgonsolen. Då de hade gått ett stycke till, märkte de att mitt på slottsgården stod en grön hasselbuske. Och när de kom ännu närmare, hörde de från busken ett härligt spel som av harpor och fågelsång.

Prinsessans hjärta började slå fortare, för hon kände genast igen klangen av de tre sjungande löven. Det var samma löv, som hon först hade längtat så mycket efter, och som sedan hade tröstat henne så ofta i den underjordiska salen. Men ännu gladare blev både hon och prinsen, när de äntligen hann fram till den gröna hasselbusken.

Där stod prinsens tre systrar, och där fick prinsen och prinsessan återse sina två söner och sin lilla flicka. Hela borggården bakom systrarna var fylld av folk – det var prins Hatts undersåtar. Och när prinsen och prinsessan steg upp på slottstrappan, blev prins Hatt utropad till kung, och prinsessan blev hans drottning.

Sedan levde de alla lyckliga och nöjda i många, många år. Och berättelsen om prins Hatt och hans prinsessa och deras trofasta kärlek gick runt all världen.

Men på slottets gård stod den evigt gröna hasselbusken. I toppen satt de tre sjungande löven, och de klingade och sjöng utan uppehåll genom tiderna.

Barnen visste inte något bättre än att leka och drömma under buskens grenar. Och när de gamla gick förbi, brukade de också stanna där en liten stund, innan de gick tillbaka till sitt arbete.

Och än i dag, om någon längtar eller är trött eller tung till mods, så behöver han bara lyssna till de sjungande löven. Då känner han sig strax fri och lätt till sinnes som ett lyckligt barn.

---

Översättningen till ukrainska:
Anna Lebid
Viktoriia Khalamendyk.

Текст українською:
Анна Лебідь
Вікторія Халамендик.

За виданням:
PRINS HATT UNDER JORDEN. Kapitel 6:
Befrielsen // SVENSKA FOLKSAGOR. Berättade av Fridtjuv Berg // Tryckcentralen, Örebro 1970. – Andra upplagan. – 370 sidor. – S. 303-370. – S. 365-370.

---