Глава 5. В ГУСЯТНИКУ.

Якусь мить принцеса стояла нерухомо біля воріт і дивилася на замок. Він мав товсті стіни, могутні вежі та довгі ряди вікон.

Там всередині був її чоловік! Тепер важливо було добре подумати і не опускати руки. Відьму, мабуть, буде нелегко обдурити. Принцеса здригнулася, подумавши про це. Але ж вона спробує врятувати принца Хатта, навіть ціною свого життя.

Нарешті вона набралася сміливості, відчинила ворота і увійшла на подвір’я замку. Потім вона побачила високу статну жінку, яка прямувала до неї. Принцеса одразу зрозуміла, що це, мабуть, сама відьма, горда і впевнена в собі, одягнена в ялицево-червону сукню з золотою вишивкою.

– Хто ти і звідки? – запитала відьма і подивилася уїдливим поглядом на незнайомку.

– Я лише бідна людина, – відповіла принцеса. – Кілька днів я йшла лісами і лугами, понад горами і долинами. Зараз я зовсім виснажена і більше не можу йти далі. Чи можливо мені влаштуватися на службу тут, у замку?

Очі відьми пекли як голки, – подумала принцеса.

– Невже ти думаєш, що я дбаю про кожного знедоленого, який йде дорогою? – пирхнула вона. – І одного з них я б взяла на службу! Негайно забирайся геть і ніколи не переступай мій поріг!

Принцеса була збентежена, коли почула слова відьми. Але потім вона подумала про сліпого принца Хатта, і тоді знову відчула себе сміливою.

– Вирішувати вам, – смиренно сказала вона, – і це було б надто добре для мене отримати службу в самому замку. Але тут, в вашому великому дворі, у вас же є якийсь маленький куточок, де втомлена бідолаха могла би відпочити кілька днів? Буду вдячна вам за будь-який куточок.

Спочатку відьма збиралася знову сказати «ні». Але потім у неї з’явилася ідея, яка здалася їй надзвичайно смішною.

– Так, якщо ти будеш задоволена будь-яким куточком, – захихотіла вона, – тоді ти отримаєш, що хочеш. Ти будеш спати в... гусятнику. Це якраз той притулок для такого гусенятка! Нехай тобі там сподобається і солодко спиться!

А потім вона розвернулася на підборах і піднялася замковими сходами. Цілий вечір вона час від часу вибухала сміхом, їй здавалося, що це було так смішно. Вона справді збожеволіла, коли думала про незнайомку там, у брудному гусятнику.

Але вона, напевно, не сміялася б, якби побачила, що там відбувалося.

Як тільки принцеса прийшла туди, вона відчинила двері навстіж. Тоді вона взяла велику мітлу й почала підмітати надворі і всередині. Зробити це було зовсім нелегко, оскільки гусятник був великим і гусей там було багато. Ніхто на людській пам’яті не прибирав за ними, але принцеса була дуже старанною, і все пішло як танок... Коли вона закінчила підмітати, вона почала мити. І вона мила, і начищала, і підмітала в кожному кутку так, що нічого подібного ніхто не бачив.

Невдовзі підлога, стіни та стеля були такі чисті, що сяяли білим. Після цього принцеса дістала свою золоту прядку, і почала прясти найтоншу шовкову і золоту пряжу. Потім вийняла моталку і намотала пряжу. Це перетворилося на ткацький верстат, який виткав усі мотки в шовкове і золоте полотно. Тоді прибрала гусятник і ззовні і всередині шовком і золотом так, що він мерехтів і світився здалеку.

На той час вона настільки втомилася від роботи, що їй довелося лягти спати. Але тоді вона мала гідну принцеси спальню!

Наступного ранку вона встала рано і протерла очі. Тепер принцеса відпочила і хотіла б продовжити працювати. Коли вона побачила свою роботу, то подумала, що навряд чи може бути краще. Тож дістала свій вишитий золотом шовковий гаманець і пішла купити їжі, вина та інших речей, які можна було придбати за гроші. До гусятника прибули столи і лавки, срібний посуд і келихи.

Принцеса варила і смажила, господарювала і створювала величне меню для гостей. Коли все було готове, вона піднялася в замок і попросила поговорити з королевою.

Відьма вийшла прямо на сходи замку, і цього разу вона була дуже люб’язною. Вона чула, як її служниці розповідали про все дивовижне, що сталося в гусятнику. Але їй було соромно йти туди й дивитися, хоча вона ледве стримувала цікавість.

Тепер вона сподівалася, що незнайомка запросить її на вечірку, і так і сталося.

– Ви були такі люб’язні, що дали мені прихисток, – сказала принцеса. – Тепер мені дуже хотілося б висловити свою подяку. Не хотіли б ви та принц Хатт зробити мені честь бути моїми гостями цього вечора?

– Дякую, – усміхнулася відьма. – Мій дорогий наречений нещодавно повернувся додому з чужої країни. Там він пережив багато сумних пригод, тому його голова все ще трохи запаморочена. Йому постійно сниться спів листя і підземні зали та інші нісенітниці. Звичайно, я щодня даю йому зілля забуття, але, мабуть, знадобиться ще тиждень, щоб він одужав настільки, щоб ми могли відсвяткувати весілля. А до цього йому доведеться залишатися всередині. Але я візьму з собою падчерку натомість, тож за столом нас буде троє в будь-якому випадку.

Принцеса не зраділа, почувши це. Але вона не знала іншої ради, ніж кивнути й побажати своїм гостям завітати на вечерю. Потім вона знову спустилася до свого гусятника. Там вона просиділа довгий час, міркуючи про те, як їй перехитрити відьму і зустріти принца Хатта.

Нарешті вона знайшла спосіб, який, на її думку, мав би успіх. І це вона зрозуміла в останню мить, саме тоді, коли побачила відьму, що спускалася з пагорба з блідою молодою дівчиною за спиною. Принцеса негайно відчинила двері, шанобливо вклонилася і запросила їх увійти.

В гусятнику стіл був накритий добрими стравами в срібних блюдах, червоним вином у кришталевих пляшках і смачними фруктами в золотих чашах. Всі негайно сіли за стіл, і гості могли скуштувати пригощення. Принцеса була найввічливішою господинею, яка робила все можливе, щоб розважити їх. Коли вони поїли, випили і вдовольнилися, вона вийняла свою золоту прядку і почала прясти найтоншу шовкову нитку. Прядка працювала так, що у вухах гуділо. І це не закінчилося доти, доки сама принцеса не сказала «стоп».

Відьма була безмежно здивована. За все своє життя вона ніколи не бачила нічого такого дивного. Вона відразу ж запитала, чи могла б отримати ту прядку.

– Ні, не вийде, – відповіла принцеса. – Вона занадто дорога, щоб я могла її віддати.

– Ну, – благала відьма, – тоді я можу купити її, чи не так? Тільки скажи, скільки вона коштує!

– Ні, – сказала принцеса, – я не торгую прядками. Якщо я коли-небудь позбудуся цього скарбу, то принаймні не за гроші.

– То чого тоді ти хочеш? – спитала відьма.

– Я звісно можу мати свої бажання, – відповіла принцеса. – Але ви тільки розсердитеся, коли почуєте їх, тому більше не варто про це говорити.

– Чого б це я мала дратуватися? – скрикнула відьма. – Ти повинна отримати бажане! Торг недоречний!

– Ну що ж, – сказала принцеса, – оскільки ви так наполягаєте, я розповім вам своє маленьке бажання. Ви отримаєте прядку, але тільки за однієї умови! Сьогодні ввечері дозвольте мені зустрітися з принцом Хаттом і поговорити з ним наодинці.

Відьма насупилася і подивилася на незнайомку своїми злими очима.

– Я так і знала! – сказала принцеса з таким виглядом, ніби їй було байдуже. – Вам не подобається моя пропозиція, і це не дивно. Ми більше не будемо говорити про це. Кожному своє, але ми все одно є добрими дру-зями.

Але відьма тим часом придумала, як отримати дорогоцінну прядку. Вона ж може заздалегідь дати принцу міцного снодійного. Тоді він не зможе ні побачити незнайомку ні почути те, що вона скаже.

– Ні, годі тобі, – сказала відьма, глузливо усміхаючись. – Ти отримаєш бажане в цю ж мить!

І ось вони піднялися до замку, а принцеса мала чекати в передпокої.

Відьма взяла келих і наповнила його вином. Вона змішала його з багатьма снодійними травами й ретельно перемішала. Із зіллям увійшла до покоїв принца. Пасербиця пішла з нею, щоб забрати спорожнілий келих і винести його.

– Тоді сховайся в кімнаті принца й уважно слухай все, що скаже чужинка, – сказала відьма пасербиці. – Завтра рано я хочу знати кожне її слово!

Дівчина пообіцяла виконати наказ відьми.

– Ось, мій любий принце Хатт, – буркнула відьма, підійшовши до крісла принца, – ось зілля, яке подарує тобі тишу і спокій! Тоді ти втечеш від своїх мрій про співочі листочки, підземні зали і від всіх інших нісенітниць.

Принц намацав келих, випив його одним ковтком і передав дівчині, яка винесла його в сусідню кімнату. Потім вона прослизнула назад й сховалася в найтемнішому кутку. Тоді сон знову охопив принца, і він відкинувся на спинку крісла у важкій дрімоті.

А відьма усміхнулася своїм фальшивим серцем!

Вона вийшла до принцеси і запросила її увійти до кімнати.

– Ось тобі і принц, – сказала вона і злобно посміхнулася. – Тепер ти можеш говорити з ним скільки завгодно, я не буду вам заважати!

Тож відьма пішла, і тепер принцеса думала, що залишилася наодинці зі своїм чоловіком. Вона впала на коліна й обняла його за шию, розповідаючи про те, як їй радісно від того, що нарешті знайшла його.

Але принц їй нічого не відповів, а коли вона придивилася до нього в напівтемряві, то помітила, що він міцно спить. Вона засмутилася і почала ридати.

– Принц Хатт, – схлипнула вона, – принц Хатт, ти можеш пробачити мені?

І вона почала називати всі помилки, які зробила, і коли запалювала свічку і побачила його в їхньому підземному домі, і коли не завадила його молодшій сестрі вийти до нього в ліс.

Але скільки б вона не благала і не ридала, принц не відповідав, а лише спав. Тоді вона зовсім зневірилася. Вона заломлювала свої руки і розповідала крізь сльози, як мандрувала довгими дорогами, щоб його знайти.

– Я ходила через ліси та гаї, понад горами та долинами, – плакала вона. – Я наважилася навіть заглянути до печер народу тролів, щоб дізнатися, де ти є.

Але все було марно. Принц не прокидався і не чув жодного слова. Ось яким сильним було снодійне зілля, яке відьма дала йому.

Тим часом бліда падчерка стояла в найтемнішому куточку кімнати. Вона чула кожне слово, але їй стало шкода принцесу. Вона пообіцяла собі, що ніколи її не зрадить.

Рано-вдосвіта, коли почали гаснути зорі, увійшла відьма до покоїв принца. І коли вона побачила те, що там відбувалося, вона була дуже задоволена. Тепер принцеса винна їй прядку і змушена негайно спуститися до гусятника і принести її. Тим часом відьма покликала падчерку до себе, бажаючи дізнатися, що сказала незнайомка. Але дівчина відповіла, що та тільки стояла на колінах перед принцом Хаттом, багато плакала і говорила цілу купу того, що не мало ніякого сенсу.

Відьма прийняла золоту прядку. Потім вона пішла до своєї таємної кімнати і сіла прясти. І як спритно грала нитка на павучку, так спритно грали її злі думки.

Але та, хто не відчував себе щасливою, була принцеса. Цілий ранок сиділа вона в гусятнику і плакала, підклавши руку під щоку. Сльози текли, як найчистіші перли.

Коли настав вечір, принцеса витерла сльози й спробувала виглядати щасливою. Вона дістала свій розшитий золотом шовковий гаманець і пішла купити їжі, вина та інших речей, які тільки можна було придбати за гроші.

Принцеса варила, смажила, господарювала і створювала величне меню для гостей. Коли все було готове, вона піднялася в замок і попросила поговорити з королевою.

Відьма одразу ж вийшла на сходи замку. Вона подякувала за останнє, і це звучало дуже люб’язно. Вона чула, як її покоївки говорили про те, що в гусятнику, ймовірно, буде ще одна вечірка, і сподівалася, що незнайомка запросить її знову. Мабуть, у неї було ще багато чудових речей, які не поступалися прядці.

– Ви були такою дружелюбною і трохи повечеряли зі мною вчора, – сказала принцеса. – Тоді ми дуже добре провели час, чи не так? Тому мені цікаво, чи не хотіли б ви і ваша падчерка бути моїми гостями і цього вечора?

– Дякую, – посміхнулася відьма і зраділа. – Із задоволенням!

Принцеса шанобливо вклонилася і побажала своїм гостям завітати до неї ввечері. Тоді повернулася до свого гусятника.

Невдовзі вона побачила відьму, що спускалася вниз з пагорба із блідою дівчиною позаду. Принцеса негайно відчинила двері, чемно вклонилася і запросила їх увійти.

У гусятнику на столі були добрі страви на срібних блюдах, червоне вино у кришталевих пляшках і смачні фрукти в золотих чашах. Одразу всі сіли за стіл, і гості скуштувати страви. Принцеса була найввічливішою господинею, робила все, щоб їх розважити. Коли вони поїли і випили й відчули себе ситими та задоволеними, вона дістала свою золоту моталку і дала їй крутитися і створювати найтонші шовкові тканини та золоті полотна. Це було так голосно, що у вухах дзвеніло. І це не закінчувалося доки, доти принцеса не сказала «стоп».

Відьма була надзвичайно здивована. Звісно, прядка була гарною, але це все одно було краще, подумала вона. За все своє життя відьма ніколи не бачила нічого такого чудового. І одразу спитала, чи не можна отримати їй ту моталку.

– Ні, не вийде, – відповіла принцеса. – Для мене вона надто дорога, щоб я віддала її.

– Ну, – благала відьма, – можна тоді купити? Просто скажи мені, скільки вона коштує.

– Ні, – сказала принцеса, – я не торгую моталками. Якщо я колись відмовлюся від цієї коштовності, то принаймні не за гроші.

– Чого ти хочеш? – запитала відьма.

– Я можу мати свої бажання, – відповіла принцеса. – Але ти тільки розсердишся, якщо їх почуєш, тому нам більше не варто про це говорити.

Відьма зрозуміла, що вона має на увазі, і глянула на незнайомку своїми злими, пронизливими очима.

– Я так і знала, – сказала принцеса з таким виглядом, ніби їй було зовсім байдуже. – Вам не подобається моя пропозиція, і це не дивно. Зараз ми більше не будемо про це говорити. Кожному своє і ми все одно хороші друзі.

Але відьма вже вирішила, що і цього вечора могла б з радістю погодитися на цю умову. Вона ж може заздалегідь дати принцу міцного снодійного зілля. Тоді він не зміг би ні побачити незнайомку, ні почути, що вона хотіла сказати.

– Ні, годі тобі, – сказала відьма, глузливо усміхаючись. – Ти отримаєш бажане в цю ж мить!

І так вони піднялися до замку, і принцесі довелося чекати в передпокої.

Відьма взяла келих і наповнила його вином. Вона додала багато снодійних трав і все ретельно перемішала. Тоді увійшла до покоїв принца із зіллям. Падчерка пішла з нею, щоб забрати порожній келих і винести його.

– Тобі треба сховатися в покоях принца і уважно слухати все, що говорить незнайомка, – сказала відьма своїй падчерці. – Завтра рано-вранці я хочу знати про все, що вона сказала!

Дівчина пообіцяла виконати наказ відьми.

– Ось, мій любий принце Хатт, – пробуркотіла відьма, підходячи до його крісла, – ось напій, який подарує тобі тишу і спокій! Тоді ти втечеш від своїх снів про співучі листочки, підземні зали і всілякі інші нісенітниці.

Принц намацав келих і випив все одним ковтком. Потім він передав його дівчині, яка винесла келих в сусідню кімнату. Тоді вона прокралася назад до кімнати принца і сховалася в найтемнішому кутку. На той час принца вже охопив тяжкий сон і він відкинувся на спинку крісла.

А відьма усміхнулася своїм фальшивим серцем!

Вона вийшла до принцеси і запросила її увійти.

– Ось тобі знову принц, – сказала вона, лукаво посміхаючись. – Тепер ти можеш розмовляти з ним скільки завгодно – я вам не заважатиму!

Так вона пішла, і принцесі здавалося, що вона залишилася наодинці зі своїм чоловіком. Вона впала на коліна, обняла його руками за шию і розповіла, як вона радіє, що нарешті знайшла його.

Але принц не відповідав їй, а коли вона придивилася до нього пильніше в напівтемряві, то побачила, що він міцно спить. Тоді вона засмутилася і почала плакати.

– Принц Хатт, – схлипувала вона, – принц Хатт, чи можеш ти мені пробачити?

І тоді вона почала розповідати про всі помилки, які вона зробила і тоді, коли запалила свічку і подивилася на нього в їхньому підземному будинку, і тоді, коли не завадила його молодшій сестрі вийти до нього в ліс.

Але скільки б вона не молилася і не ридала, принц не відповідав, а тільки спав. Вона була в розпачі. Заламувала руки і зі сльозами, що текли по її обличчю, розповіла, як пройшла пів-світу, шукаючи його.

– Я ходила лісами і гаями, понад горами і долинами, – плакала вона. – Я навіть наважилася зазирнути в печери самих тролів, щоб дізнатися, де ти є.

Але все було марно. Принц не прокидався і не чув жодного слова. Таким сильним було снодійне зілля, яке відьма дала йому.

Тим часом бліда падчерка стояла в найтемнішому кутку кімнати. Вона чула кожне слово, але їй було шкода принцесу – ніколи, ніколи вона її не зрадить.

Рано на світанку, коли почали гаснути зірки, відьма увійшла до кімнати принца. І коли вона побачила, що там відбувалося, дуже зраділа. Тепер принцеса винна їй моталку, і мусить негайно спуститися до гусятника і принести її. Тим часом відьма підкликала до себе падчерку, бажаючи дізнатися, що задумала незнайомка. Але дівчина відповіла, як і минулого разу, що незнайомка лише впала на коліна перед принцом Хаттом, плакала і багато говорила того, що не мало ніякого сенсу.

Відьма потерла руки і з посмішкою взяла моталку. Тоді пішла вона до своїх потаємних покоїв та й сіла мотати. І так само швидко, як нитка бігла по мотку, так само швидко бігли її злі думки.

Але тою, хто не відчував себе щасливою, була принцеса. Вона просиділа весь ранок у гусятнику і плакала, поклавши руку під щоку. Сльози текли як найясніші перлини.

Коли настав день, вона витерла сльози і намагалася виглядати щасливою. Принцеса дістала свій шовковий гаманець, шитий золотом, і пішла купувати їжу, вино та інші речі, які можна було придбати за гроші.

Принцеса варила і смажила, господарювала і готувалася до ще пишнішого бенкету, ніж минулими вечорами. Але це також було і востаннє. Якщо їй не вдасться поговорити з принцом Хаттом цієї ночі, вся надія буде втрачена. Коли все було готове, вона піднялася до палацу і попросила дозволу поговорити з королевою.

Незабаром відьма вийшла на сходи замку. Вона подякувала за останнє і це прозвучало дуже люб’язно. Вона чула, як її покоївки говорили про те, що, ймовірно, в гусятнику буде ще одна вечірка, і сподівалася, що незнайомка запросить її знову. Можливо, у неї було ще щось чудове, що було не гірше за прядку і моталку.

– Ви були такі люб’язні і погодилися трохи повечеряти зі мною і вчора, і позавчора, – сказала принцеса. – Тоді ми дуже гарно провели час, чи не так? Тому мені цікаво, чи хотіли б ви і ваша падчерка бути моїми гостями і цього вечора?

– Дякую, – посміхнулася відьма і дуже зраділа. – Із задоволенням!

Принцеса шанобливо вклонилася і запросила своїх гостей на вечір. І тоді спустилася знову до свого гусятника.

Невдовзі вона побачила відьму, яка спускалася з пагорба з блідою дівчиною позаду. Принцеса негайно відчинила двері, чемно вклонилася і запросила їх увійти.

У гусятнику на столі були добрі страви на срібних блюдах, червоне вино в кришталевих пляшках і смачні фрукти в золотих чашах. Вони відразу ж сіли за стіл і гості скоштували їжу. Принцеса була найввічливішою господинею і робила все можливе, щоб розважити їх. Коли вони поїли, випили і почувалися ситими і задоволеними, вона вийняла свій шовковий гаманець, розшитий золотом, і потрясла ним так, що срібняки почали котитися з нього.

Гроші лилися з гаманця на підлогу, і там була справжня купа срібла. Принцеса мусила нарешті зупинити потік, щоб їм не довелося ступати поміж грошима.

Відьма була безмежно здивована. Звісно, прядка і моталка були хороші, але, хоча шовковий гаманець був маленьким, проте він не поступався тим двом, – подумала вона. І одразу запитала, чи не могла б вона отримати цей шовковий гаманець.

– Ні, не вийде, – відповіла принцеса. – Для мене він занадто дорогий, щоб його віддати.

– Ну, тоді я можу купити його, – благала відьма. – Просто скажи, скільки він коштує.

– Ні, – сказала принцеса, – я не торгую шовковими гаманцями. – Якщо я коли-небудь позбудуся цього скарбу, то принаймні не за гроші.

– Так чого ж ти хочеш? – спитала відьма.

– Я теж можу мати свої бажання, – відповіла принцеса. – Але ви будете роздратовані тоді, коли почуєте їх, тому не варто більше говорити про це.

Але цього разу відьма так хотіла отримати бажане!

– Я розумію, що ти маєш на увазі, – сказала вона. – Просто приходь, і ти одразу отримаєш те, що хочеш.

І ось вони піднялися в замок, де, як завжди, принцеса повинна була чекати в передпокоях.

Відьма взяла келих і наповнила його вином. Вона додала туди багато снодійних трав і ретельно перемішала. Із зіллям увійшла до покоїв принца. Падчерка повинна була піти, щоб забрати порожній келих і винести його.

– Потім ти сховаєшся в покоях принца і будеш уважно слухати все, що говоритиме незнайомка, – сказала відьма своїй падчерці. – Завтра рано я хочу знати кожне слово, яке вона сказала!

Дівчина пообіцяла виконати наказ відьми.

– Ось, мій любий принц Хатт, – пробурмотіла відьма, підходячи до крісла принца, – ось напій, який подарує тобі тишу і спокій! Тоді тобі не доведеться турбуватися про співоче листя, підземні зали і всі інші нісенітниці.

Принц взяв келих і мав намір спустошити його одним духом. Але йому здалося, що падчерка відьми підморгнула йому і похитала головою.

Він зрозумів, що вона хотіла його попередити. Тому підніс чашу до рота і вдав, що п’є. Але келих був все ще повним, коли він подав його дівчині – він не випив жодної краплі. Падчерка віднесла келих в сусідню кімнату і вилила снодійне зілля. Потім вона пробралася назад до кімнати і сховалася в найтемнішому кутку.

Тим часом принц повільно відкинувся на спинку крісла і заплющив очі, наче спав, нічого не чуючи і не бачачи.

Тоді відьма посміхнулася своїм фальшивим серцем!

Вона вийшла до принцеси і запросила її увійти до кімнати.

– Ось він знову, – сказала вона. – Тепер ти можеш розмовляти з ним скільки завгодно – я не буду заважати вам!

І ось вона пішла, і принцесі тепер здалося, що вони були наодинці зі своїм чоловіком. Вона впала на коліна, обняла його за шию, а потім почала говорити. І сказала, що була така щаслива, бо нарешті знайшла його.

Але принц не відповів їй. Він був настільки збентежений відьомськими чарами і зіллям забуття, що навіть не міг зрозуміти хто це.

– Що вона каже? – думав він. – І хто ж вона така, що говорить таким ніжним і добрим голосом?

Коли принц Хатт не відповів ні слова, принцеса в розпачі дивилася на нього в напівтемряві. Тоді вона подумала, що він спить так само глибоко, як і в минулі дні. Вона була дуже засмучена і почала плакати.

– Принц Хатт, – схлипнула вона, – принц Хатт, чи можеш ти мені пробачити?

І тоді вона почала називати всі помилки, які зробила, і тоді, коли запалила свічку і подивилася на нього в їхньому підземному домі, і тоді, коли не завадила його молодшій сестрі вийти до нього в ліс.

Але скільки б вона не молилася і не ридала, принц не відповідав. Він слухав, що вона говорила, але не міг зрозуміти її слів.

Через деякий час його пам’ять почала прояснюватися. Він згадав свою дружину і маленьких дітей і все, що сталося, коли вони розлучилися. Йому здавалося, що він прокидається від довгого і хворобливого сну, але не міг вимовити ні слова.

Принцеса не тямила себе від розпачу. Вона заломила руки і розповідала крізь сльози, як пройшла великі відстані, щоб знайти його.

– Я йшла лісами і гаями, понад горами і долинами, – плакала вона. – Я наважилася зайти в землі самих тролів, щоб дізнатися, де ти є.

Коли принц зрозумів, чого вона зазнала, вся кров прилинула до його серця. Він одразу підскочив, узяв принцесу на руки і поцілував її. І якщо раніше були скорбота і плач, то тепер це була велика радість і веселощі. Принц і принцеса ледве розуміли, де вони були, настільки великим було їхнє щастя бути нарешті разом.

Але коли вони стояли, забувши про весь світ, то почули, як хтось прокрався крізь темряву. Це була відьмина падчерка. Принцеса злякалася, бо думала, звичайно, що бліда дівчина їх зрадить.

Але пасербиця говорила з ними так ласкаво, благаючи їх заспокоїтися.

– Не бійтеся, – сказала вона, – я вас не зраджу. Навпаки, я буду допомагати вам, чим зможу. Не думайте, що я належу до народу відьми або розділяю її думки. Ні, мій батько був таким же принцом, як і ви, принце Хатт. Відьма зачарувала його так само, як тепер зачарувала вас. Але він знемагав і помер від горя, і з того часу мені доводиться жити в замку відьми і підкорятися її злим наказам. Я дуже хочу вибратися звідси, і якщо ми втрьох триматимемося разом, ми могли б вбити злу чаклунку.

І принц, і принцеса відчули полегшення, почувши ці слова. Вони попросили дівчину сісти з ними в куточку, щоб домовитися, що робити.

– Ви ж знаєте, – почала дівчина, – що єдиний спосіб позбутися таких відьом – це ошпарити їх до смерті?

Ні, ніколи цього не чули, сказали вони. Але тепер дізналися.

– Так, це напевне, – сказала дівчина. – Тому краще спочатку не подавати виду. Завтра відьма запитає вас, принце Хатт, чи може вона найближчим часом влаштувати весілля. Тоді ви просто погодитеся. Вона одразу ж запросить туди всіх своїх неприємних родичів, тому що вона ймовірно має намір влаштувати гучний бенкет, коли візьме вас за чоловіка. Але тепер вона ж знає, що ти, принцесо, готуєш таку смачну їжу, як ніхто інший у її королівстві. Тому вона обов’язково запитає тебе, як зробити м’ясо по-справжньому ніжним.

– Але я не знаю жодного способу, щоб м’ясо стало м’яким, – сказала принцеса.

– Не біда, – продовжувала бліда дівчина. – Все, що вам потрібно зробити, це відповісти: «Я чула, що вогонь має бути якомога сильнішим. Воді слід дати закипіти доки, доти казан не посиніє на дні». Якщо ви двоє зробите так, як я сказала, я зроблю решту.

Принц і принцеса тепло подякували дівчині і пообіцяли дослухатися до її порад.

Потім довго сиділи і розмовляли. Вони говорили про дітей, про кущ ліщини та дім під ним. І бліда дівчина розповіла про свого батька, який був добрий і благородний, але піддався відьминому злу.

Рано-вранці, коли зірки почали згасати, дівчина повернулася до свого кутка, а принц Хатт нахилив голову на спинку крісла і заплющив очі. Принцеса стала перед ним на коліна, схопила його за руку і прийняла розпачливого вигляду.

Невдовзі після цього до кімнати принца увійшла відьма. І коли вона побачила, що там відбувалося, то була дуже задоволена. Тепер принцеса була винна їй шовковий гаманець і змушена негайно спуститися до гусятника й принести його. Тим часом відьма підізвала пасербицю, бажаючи дізнатися, що задумала чужинка. Але дівчина відповіла, як і раніше, що незнайомка тільки стояла на колінах перед принцом Хаттом, плакала і говорила багато такого, що не мало ніякого сенсу.

Відьма потерла руки і притулила до себе шовковий гаманець. Потім вона пішла до своєї потаємної кімнати і сіла витягати срібняки зі свого шовкового гаманця, шитого золотом. І так само, як її гаманець був наповнений сріблом, так і голова її була наповнена злими думками.

Ольга Пілюгіна
Гобелен «Пробудження», 2023 р., 166х117 см,
натуральна вовна, бавовна, ручне ткання.

Olha Pilyuhina
«Uppvaknande» gobeläng, 2023, 166x117 cm,
naturlig ull, bomull, handvävd.

---

Kapitel 5. I GÅSHUSET

Kersti Strömblad läser texten

 

En stund stod prinsessan stilla vid grinden och såg på slottet. Det hade tjocka murar och mäktiga torn och fönster i långa rader.

Därinne fanns hennes man! Nu gällde det att tänka sig för och inte tappa modet. Häxan skulle nog inte bli lätt att lura. Prinsessan darrade, när hon tänkte på det. Men nog skulle hon försöka rädda prins Hatt, om hon så skulle mista livet.

Till slut tog hon mod till sig, öppnade grinden och gick in på slottsgården. Då fick hon syn på en lång, ståtlig kvinna, som kom rakt emot henne. Prinsessan förstod genast att det här måste vara häxan själv, stolt och tvärsäker och klädd i en gran röd klänning med guldbroderier.

– Vem är du och var kommer du ifrån? frågade häxan och såg på den främmande med stickande ögon.

– Jag är bara en stackars människa, svarade prinsessan. Jag har vandrat flera dagar genom skog och lund och över berg och dal. Nu är jag alldeles förbi av trötthet och orkar inte gå längre. Är det kanske möjligt att jag skulle kunna få någon tjänst här på slottet?

Häxans ögon stack som nålar, tyckte prinsessan.

– Tror du verkligen att jag bryr mej om varenda landstrykerska som drar vägen fram, fnös hon. Och en sån en skulle jag ta i min tjänst! Packa dej genast i väg – aldrig sätter du foten på min tröskel!

Prinsessan blev förtvivlad, när hon hörde häxans ord. Men så tänkte hon på den blinde prins Hatt, och då kände hon sig modig igen.

– Det är du som bestämmer, sade hon ödmjukt, och det skulle vara alldeles för fint för mej att få tjänst på själva slottet. Men här på din stora gård har du väl något litet krypin, där en trött stackare kunde få vila sej några dagar? Jag blir dej tacksam för vilken vrå som helst.

Först tänkte häxan säga nej en gång till. Men så fick hon ett infall, som hon tyckte var omåttligt lustigt.

– Ja, är du nöjd med vilken vrå som helst, gapskrattade hon, så ska du få det som du vill. Du ska få ligga i... gåshuset. Det är just det rätta härbärget för en sån liten gås! Måtte du trivas där och sova gott!

Och så vände hon om på klacken och gick uppför slottstrappan. Hela kvällen brast hon i skratt ideligen, så lustigt tyckte hon det var. Hon riktigt gonade sig, när hon tänkte på den främmande därnere i det smutsiga gåshuset.

Men hon hade nog skrattat så lagom, om hon hade sett vad som hände där.

Så fort prinsessan kom dit, slog hon upp dörren på vid gavel. Sedan fick hon tag i en stor kvast och började sopa rent både ute och inne. Det var inte alls ett lätt göra, för gåshuset var stort, och där hade funnits många gäss. Ingen hade i mannaminne gjort rent efter dem, men prinsessan var ivrig, och därför gick det som en dans. När hon slutat sopa, började hon skura. Och hon skurade, och hon putsade, och hon fejade i var vrå, så ingen hade sett på maken.

Snart var golvet och väggarna och taket så rena att de lyste vita. Då tog prinsessan fram sin gyllene spinnrock och lät den spinna det allra finaste garn, både silke och guld. Sedan tog hon fram härveln, och den härvlade garnet. Därpå blev den en vävstol, som vävde alla härvorna till siden och gyllenduk. Och så klädde hon gåshuset både utan och innan med sidenet och gyllenduken, så det skimrade och blänkte på långt håll.

Vid det laget var hon så trött av allt arbetet, att hon måste lägga sig och sova. Men då hade hon också en sängkammare, som passade för en prinsessa!

Nästa morgon steg hon tidigt upp och gnuggade sömnen ur ögonen. Nu var hon utvilad och ville gärna fortsätta med sitt arbete. När hon såg på sitt verk, tyckte hon det knappt kunde vara bättre. Så tog hon fram sin guldstickade silkespung och gick ut och köpte mat och vin och annat som kunde fås för pengar. Där kom hem till gåshuset både bord och bänkar och silverfat och bägare.

Prinsessan kokte och stekte och styrde och ställde för ett ståtligt gästabud. När allt var i ordning, gick hon upp till slottet och bad att få tala med drottningen.

Häxan kom strax ut på slottstrappan, och den här gången lät hon riktigt nådig. Hon hade hört sina pigor prata om allt märkvärdigt som hände inne i gåshuset. Men för skams skull hade hon inte velat gå dit och se efter, fast hon knappt kunde bärga sig för nyfikenhet.

Nu hoppades hon att den främmande skulle bjuda henne på kalaset, och så blev det också.

– Du har varit så vänlig och gett mej husrum över natten, sade prinsessan. Nu ville jag så gärna visa min tacksamhet. Vill inte du och prins Hatt därför göra mej den äran att bli mina gäster i kväll?

– Tack ska du ha, smilade häxan. Min käre fästman har jag just i dagarna fått hem från främmande land. Där har han haft så många ledsamma äventyr, så hans huvud är ännu lite konstigt. Han drömmer ideligen om sjungande löv och underjordiska salar och andra dumheter. Jag ger honom förstås var dag nyttiga glömskedrycker, men det dröjer nog ännu en vecka, innan han blir så bra att vi kan fira bröllop. Han måste nog hålla sej inne så länge. Men jag ska ta med mej min styvdotter istället, så blir vi tre vid bordet i alla fall.

Prinsessan blev inte glad, när hon fick höra detta. Men hon visste sig ingen annan råd än att niga och önska sina gäster välkomna till kvällen. Så gick hon ner i sitt gåshus igen. Där blev hon sittande både länge och väl, medan hon funderade på hur hon skulle kunna överlista häxan och få träffa prins Hatt.

Till slut hittade hon på ett sätt, som hon trodde skulle lyckas. Och det var i sista stund hon kom på det, för i samma stund fick hon se häxan komma nedför backen med en blek ung flicka bakom sig. Prinsessan öppnade genast dörren, neg artigt och bad dem stiga på.

I gåshuset var bordet dukat med goda rätter på silverfat, rött vin i kristallflaskor och kostliga frukter i guldskålar. Man satte sig genast till bords, och gästerna lät maten sig väl smaka. Prinsessan var den artigaste värdinna, som gjorde allt vad hon kunde för att roa dem. När de hade ätit och druckit och var nöjda och belåtna, tog hon fram sin gyllene spinnrock och lät den spinna det finaste silkesgarn. Den gick så det riktigt surrade om öronen på dem. Och inte tog det slut, förrän prinsessan själv sade stopp.

Häxan blev omåttligt häpen. I hela sitt liv hade hon aldrig sett något så märkvärdigt. Hon frågade genast om hon inte kunde få den där spinnrocken.

– Nej, det går inte för sej, svarade prinsessan. Den är alltför dyrbar för att jag skulle ge bort den.

– Nå, tiggde häxan, då kan jag väl få köpa den? Säj bara hur mycket den kostar!

– Nej, sade prinsessan, jag handlar inte med spinnrockar. Om jag nånsin gör mej av med den klenoden, så blir det åtminstone inte för pengar.

– Vad är det då du vill ha? frågade häxan.

– Jag kan väl ha mina önskningar, jag med, svarade prinsessan. Men du blir bara förargad om du får höra dem, så det lönar sej inte att vi talar om den saken mer.

– Varför skulle jag bli förargad? skrek häxan. Du ska få vad du vill och det utan prut!

– Nåja, sade prinsessan, eftersom du är så ivrig, så ska jag väl tala om min lilla önskan. Du ska få spinnrocken, men bara på ett villkor! Låt mej i kväll få råka prins Hatt och tala med honom i enrum.

Häxan ryckte till och tittade på den främmande med sina onda ögon.

– Var det inte det jag visste, sade prinsessan och såg ut som om hon inte brydde sig om saken. Du tycker inte om mitt förslag, och det är ju inte att undra på. Nu talar vi inte mer om det. Var och en behåller sitt, och vi är lika goda vänner för det.

Men häxan hade under tiden tänkt ut hur hon skulle komma över den dyrbara spinnrocken. Hon kunde ju i förväg ge prinsen en stark sömndryck. Då skulle han inte kunna se den främmande kvinnan och inte höra vad hon hade att säga heller.

– Nej, kom du bara, sade häxan och smilade hånfullt. Du ska få det som du vill, och det i denna stund!

Och så gick de upp till slottet, och prinsessan fick vänta i förstugan.

Häxan tog nu en bägare och fyllde den med vin. Det blandade hon med många sömngivande örter och rörde noga om. Hon gick in i prinsens kammare med drycken. Styvdottern fick gå med för att ta emot den tömda bägaren och bära ut den.

– Sedan ska du gömma dej i prinsens kammare och lyssna noga på allt vad den främmande säjer, sade häxan till styvdottern. Tidigt i morgon vill jag veta vart ord hon har sagt!

Flickan lovade att lyda häxans befallning.

– Här, min käre prins Hatt, myste häxan när hon kom fram till prinsens stol, här har du en dryck som ska ge dej lugn och ro! Då slipper du dina drömmar om sjungande löv och underjordiska salar och alla andra dumheter.

Prinsen famlade efter bägaren och tömde den i ett drag. Så räckte han den till flickan, som bar ut den i nästa rum. Sedan smög hon in i kammaren igen och gömde sig i det mörkaste hörnet. Då hade redan sömnen kommit över prinsen, och han sjönk tillbaka mot ryggstödet i tung dvala.

Då log häxan i sitt falska hjärta!

Hon gick ut till prinsessan och bad henne stiga in i kammaren.

– Här har du prinsen, sade hon och log ondskefullt. Nu kan du få tala med honom så mycket du vill – jag ska inte störa er!

Så gick hon, och nu trodde prinsessan att hon var ensam med sin man. Hon föll på knä och lade armarna om hans hals och talade om hur glad hon var att hon äntligen hade funnit honom.

Men prinsen svarade henne inte, och när hon såg närmare på honom i halvmörkret, märkte hon att han sov djupt. Då blev hon bedrövad och började snyfta.

– Prins Hatt, snyftade hon, prins Hatt, kan du förlåta mej?

Och så började hon räkna upp allt orätt hon hade gjort, både när hon tände ljuset och såg på honom i deras underjordiska hem och när hon inte hindrat hans yngsta syster att komma ut till honom i skogen.

Men hur mycket hon än bad och snyftade, så svarade prinsen inte utan bara sov. Då blev hon alldeles förtvivlad. Hon vred sina händer och berättade under strömmande tårar hur hon vandrat långa vägar för att söka honom.

– Jag har gått genom skog och lund, över berg och dal, grät hon. Jag har vågat mej in i själva trollfolkets hålor för att få veta var du fanns.

Men allt var förgäves. Prinsen vaknade inte och hörde inte ett enda ord. Så stark var sömndrycken, som han fått av häxan.

Under tiden stod den bleka styvdottern i kammarens mörkaste vrå. Hon hörde vartenda ord, men hon tyckte synd om prinsessan. Hon lovade sig själv att hon aldrig skulle förråda henne.

Tidigt i gryningen, när stjärnorna började slockna, kom häxan in i prinsens kammare. Och när hon fick se hur där stod till, blev hon riktigt belåten. Nu var prinsessan skyldig henne spinnrocken, och hon blev tvungen att genast gå ner i gåshuset och hämta den. Under tiden vinkade häxan till sig sin styvdotter och ville veta vad den främmande hade sagt. Men flickan svarade att hon bara hade legat på knä framför prins Hatt och gråtit och pratat en hel hop, som det inte var någon mening i.

Häxan tog mysande emot den gyllene spinnrocken. Så gick hon in i sin hemliga kammare och satte sig att spinna. Och lika kvickt som tråden lekte på spindeln, lika kvickt lekte hennes onda tankar.

Men den som inte kände sig glad, det var prinsessan. Hon satt hela förmiddagen i gåshuset och grät med handen under kinden. Tårarna rann som de klaraste pärlor.

Men när eftermiddagen kom torkade hon sina tårar och försökte se glad ut. Hon tog fram sin guldstickade silkespung och gick ut och köpte mat och vin och annat som kunde fås för pengar.

Prinsessan kokte och stekte och styrde och ställde för ett ståtligt gästabud. När allt var i ordning, gick hon upp till slottet och bad att få tala med drottningen.

Häxan kom strax ut på slottstrappan. Hon tackade för sist och lät riktigt nådig. Hon hade hört sina pigor prata om att det nog skulle bli ett nytt kalas i gåshuset, och hon hoppades att den främmande skulle bjuda henne en gång till. Kanske hade hon många flera märkvärdiga saker, som var lika bra som spinnrocken.

– Du var så vänlig och höll tillgodo med lite kvällsvard hos mej i går, sade prinsessan. Då hade vi det riktigt trevligt, eller hur? Därför undrar jag om inte du och din styvdotter skulle vilja vara mina gäster i kväll också?

– Tack ska du ha, smilade häxan och blev belåten. Det vill vi gärna!

– Дякую, – посміхнулася відьма і зраділа. – Із задоволенням!

Prinsessan neg och önskade sina gäster välkomna till kvällen. Så gick hon ner i sitt gåshus igen.

Det dröjde inte länge, förrän hon fick se häxan komma nedför backen med den bleka flickan bakom sig. Prinsessan öppnade genast dörren, neg artigt och bad dem stiga på.

I gåshuset var bordet dukat med goda rätter på silverfat, rött vin i kristallflaskor och kostliga frukter i guldskålar. Man satte sig genast till bords, och gästerna lät maten sig väl smaka. Prinsessan var den artigaste värdinna, som gjorde allt vad hon kunde för att roa dem. När de hade ätit och druckit och kände sig mätta och belåtna, tog hon fram sin gyllene härvel och lät den härvla och väva de finaste sidentyger och gyllendukar. Den gick så det riktigt frasade om öronen på dem. Och inte tog det slut, förrän prinsessan själv sade stopp.

Häxan blev omåttligt häpen. Visst hade spinnrocken varit bra, men det här var ändå ett strå vassare, tyckte hon. I hela sitt liv hade hon aldrig sett något så märkvärdigt. Hon frågade genast om hon inte kunde få den där härveln.

– Nej, det går inte för sej, svarade prinsessan. Den är alltför dyrbar för att jag skulle ge bort den.

– Nå, tiggde häxan, då kan jag väl få köpa den? Säj bara hur mycket den kostar.

– Nej, sade prinsessan, jag handlar inte med härvlar. Om jag nånsin gör mej av med den klenoden, så blir det åtminstone inte för pengar.

– Vad är det då du vill ha? frågade häxan.

– Jag kan väl ha mina önskningar, jag med, svarade prinsessan. Men du blir bara förargad om du får höra dem, så det lönar sej inte att vi talar om den saken mer.

Häxan förstod vad hon menade och tittade på den främmande med sina onda, stickande ögon.

– Ja, var det inte det jag visste, sade prinsessan och såg ut som hon inte brydde sig om saken alls. Du tycker inte om mitt förslag, och det är ju inte att undra på. Nu talar vi inte mer om det. Var och en behåller sitt, och vi är lika goda vänner för det.

Men häxan hade redan tänkt ut att hon gärna kunde gå in på det där villkoret i kväll också. Hon kunde ju i förväg ge prinsen en stark sömndryck. Då skulle han inte kunna se den främmande kvinnan och inte kunna höra vad hon hade att säga heller.

– Nej, kom du bara, sade häxan och smilade hånfullt. Du ska få det som du vill, och det med detsamma.

Och så gick de upp till slottet, och prinsessan fick vänta i förstugan.

Häxan tog nu en bägare och fyllde den med vin. Det blandade hon med många sömngivande örter och rörde noga om. Hon gick in i prinsens kammare med drycken. Styvdottern fick gå med för att ta emot den tömda bägaren och bära ut den.

– Sedan ska du gömma dej i prinsens kammare och lyssna noga på allt vad den främmande säjer, sade häxan till sin styvdotter. Tidigt i morgon vill jag veta vart ord hon har sagt!

Flickan lovade att lyda häxans befallning.

– Här, min käre prins Hatt, myste häxan när hon kom fram till prinsens stol, här har du en dryck som ska ge dej lugn och ro! Då slipper du dina drömmar om sjungande löv och underjordiska salar och alla andra dumheter.

Prinsen famlade efter bägaren och tömde den i ett enda drag. Så räckte han den till flickan, som bar ut den i nästa rum. Sedan smög hon in i kammaren igen och gömde sig i det mörkaste hörnet. Då hade sömnen redan kommit över prinsen, och han sjönk tillbaka mot ryggstödet i tung dvala.

Då log häxan i sitt falska hjärta!

Hon gick ut till prinsessan och bad henne stiga in i kammaren.

– Här har du prinsen igen, sade hon och log ondskefullt. Nu kan du få tala med honom så mycket du vill – jag ska inte störa er!

Så gick hon, och prinsessan trodde nu att hon var ensam med sin man. Hon föll på knä och lade armarna om hans hals och talade om hur glad hon var att hon äntligen hade funnit honom.

Men prinsen svarade henne inte, och när hon såg närmare på honom i halvmörkret, märkte hon att han sov djupt. Då blev hon bedrövad och började snyfta.

– Prins Hatt, snyftade hon, prins Hatt, kan du förlåta mej?

Och så började hon räkna upp allt orätt hon hade gjort, både när hon tände ljuset och såg på honom i deras underjordiska hem och när hon inte hindrat hans yngsta syster att komma ut till honom i skogen.

Men hur mycket hon än bad och snyftade, så svarade prinsen inte utan bara sov. Då blev hon alldeles förtvivlad. Hon vred sina händer och berättade under strömmande tårar hur hon vandrat långa vägar för att söka honom.

– Jag har gått genom skog och lund och över berg och dal, grät hon. Jag har vågat mej in i själva trollfolkets hålor för att få veta var du fanns.

Men allt var förgäves. Prinsen vaknade inte och hörde inte ett enda ord. Så stark var sömndrycken som han fått av häxan.

Under tiden stod den bleka styvdottern i kammarens mörkaste vrå. Hon hörde vartenda ord, men hon tyckte synd om prinsessan – aldrig, aldrig skulle hon förråda henne.

Tidigt i gryningen, när stjärnorna började slockna, kom häxan in i prinsens kammare. Och när hon fick se hur där stod till, blev hon storbelåten. Nu var prinsessan skyldig henne härveln, och hon blev tvungen att genast gå ner i gåshuset och hämta den. Under tiden vinkade häxan till sig sin styvdotter och ville veta vad den främmande hade haft för sig. Men flickan svarade som förra gången att främlingen bara hade legat på knä framför prins Hatt och gråtit och pratat en hel hop, som det inte var någon mening i.

Häxan gnuggade sina händer och tog mysande emot härveln. Så gick hon in i sin hemliga kammare och satte sig att härvla. Och lika kvickt som tråden löpte på härveln, lika kvickt löpte hennes onda tankar.

Men den som inte kände sig glad, det var prinsessan. Hon satt hela förmiddagen i gåshuset och grät med handen under kinden. Tårarna rann som de klaraste pärlor.

Men när eftermiddagen kom, torkade hon sina tårar och försökte se glad ut. Hon tog fram sin guldstickade silkespung och gick ut och köpte mat och vin och annat som man kunde få för pengar.

Prinsessan kokte och stekte och styrde och ställde för ett ännu ståtligare gästabud än de föregående kvällarna. Men så var det ju också sista gången. Om hon inte fick tala med prins Hatt den här natten, så var allt hopp ute.

När allt var i ordning, gick hon upp till slottet och bad att få tala med drottningen.

Häxan kom strax ut på slottstrappan. Hon tackade för sist och lät riktigt nådig. Hon hade hört sina pigor prata om att det nog skulle bli ett nytt kalas i gåshuset, och hon hoppades att den främmande skulle bjuda henne en gång till. Kanske hade hon något annat märkvärdigt, som var lika bra som spinnrocken och härveln.

– Du var så vänlig och höll till godo med lite kvällsvard hos mej både i går och i förrgår, sade prinsessan. Då hade vi det riktigt trevligt, eller hur? Därför undrar jag om inte du och din styvdotter skulle vilja vara mina gäster i kväll också?

– Tack ska du ha, smilade häxan och blev mycket belåten. Det vill vi gärna!

Prinsessan neg och önskade sina gäster välkomna till kvällen. Så gick hon ner i sitt gåshus igen.

Det dröjde inte länge, förrän hon fick se häxan komma gående nedför backen med den bleka flickan bakom sig. Prinsessan öppnade genast dörren, neg artigt och bad dem stiga på.

I gåshuset var bordet dukat med goda rätter på silverfat, rött vin i kristallflaskor och kostliga frukter i guldskålar. Man satte sig genast till bords, och gästerna lät maten sig väl smaka. Prinsessan var den artigaste värdinna, som gjorde allt vad hon kunde för att roa dem. När de hade ätit och druckit och kände sig mätta och belåtna, tog hon fram sin guldstickade silkespung och höll den upp och ner, så att silverslantarna började rulla.

Pengarna rann ur pungen ner på golvet, och där blev en riktig silverhög. Prinsessan måste till sist säga stopp, för att de inte skulle behöva gå och kliva bland pengarna.

Häxan blev omåttligt häpen. Visst hade spinnrocken och härveln varit bra, men fast silkespungen var så liten gick den ändå utanpå bägge två, tyckte hon. I hela sitt liv hade hon aldrig sett någonting så märkvärdigt. Hon frågade genast om hon inte kunde få den silkespungen.

– Nej, det går inte för sej, svarade prinsessan. Den är alltför dyrbar för att jag skulle ge bort den.

– Nå, då kan jag väl få köpa den, tiggde häxan. Säj bara hur mycket den kostar.

– Nej, sade prinsessan, jag handlar inte med silkespungar. Om jag nånsin gör mej av med den klenoden, så blir det åtminstone inte för pengar.

– Vad är det då du vill ha? frågade häxan.

– Jag kan väl ha mina önskningar, jag med, svarade prinsessan. Men du blir bara förargad om du får höra dem, så det lönar sej inte att vi talar om den saken mer.

Men den här gången var häxan så ivrig, så ivrig.

– Jag förstår vad du menar, sade hon. Kom du med bara, så ska du genast få det precis som du vill.

Och så gick de upp till slottet, där prinsessan som vanligt fick vänta i förstugan.

Häxan tog nu en bägare och fyllde den med vin. Det blandade hon med många sömngivande örter och rörde noga om. Hon gick in i prinsens kammare med drycken. Styvdottern fick gå med för att ta emot den tömda bägaren och bära ut den.

– Sedan ska du gömma dej i prinsens kammare och lyssna noga på allt vad den främmande säjer, sade häxan till sin styvdotter. Tidigt i morgon vill jag veta vart ord hon har sagt!

Flickan lovade att lyda häxans befallning.

– Här, min käre prins Hatt, myste häxan när hon kom fram till prinsens stol, här har du en dryck, som ska ge dej lugn och ro! Då slipper du dina drömmar om sjungande löv och underjordiska salar och alla andra dumheter.

Prinsen tog bägaren och tänkte tömma den i ett enda drag. Men så tyckte han att häxans styvdotter blinkade åt honom och skakade på huvudet.

Han förstod att hon ville varna honom. Han förde därför bägaren till munnen och låtsades dricka. Men bägaren var fortfarande full, när han räckte den till flickan – inte en droppe hade han druckit. Styvdottern bar bägaren till nästa rum och hällde ur sömndrycken. Sedan smög hon in i kammaren igen och gömde sig i det mörkaste hörnet.

Under tiden sjönk prinsen långsamt tillbaka mot ryggstödet och slöt ögonen som om han sov och varken hörde eller såg.

Då log häxan i sitt falska hjärta!

Hon gick ut till prinsessan och bad henne stiga in i kammaren.

– Här har du honom igen, sade hon. Nu kan du få tala med honom så mycket du nånsin vill – jag ska inte störa er!

Så gick hon, och prinsessan trodde nu att hon var ensam med sin man. Hon föll på knä och lade armarna om hans hals, och så började hon tala. Hon var så glad, sade hon, att hon äntligen hade funnit honom.

Men prinsen svarade henne inte. Han var så förvirrad av häxans trollerier och glömskedrycker. Han kunde inte ens begripa vem prinsessan var.

– Vad är det hon säjer? tänkte han. Och vem kan hon vara, som talar med så mild och vänlig röst?

När prins Hatt inte svarade ett enda ord, stirrade prinsessan förtvivlad på honom i halvmörkret. Då trodde hon att han sov lika djupt som de föregående gångerna. Hon blev djupt bedrövad och började gråta.

– Prins Hatt, snyftade hon, prins Hatt, kan du förlåta mej?

Och så började hon räkna upp allt orätt hon hade gjort, både när hon tände ljuset och såg på honom i deras underjordiska hem och när hon inte hindrat hans yngsta syster att komma ut till honom i skogen.

Men hur mycket hon än bad och snyftade, så svarade prinsen inte. Han lyssnade visst till vad hon sade, men han kunde inte fatta hennes ord.

Men efter en stund började hans minne klarna. Han kom ihåg sin hustru och sina små barn och allt som hade hänt, när de skildes åt. Han kände det som om han höll på att vakna upp ur en lång och plågsam dröm, men han förmådde inte få fram ett enda ord.

Då blev prinsessan alldeles utom sig av förtvivlan. Hon vred sina händer och berättade under strömmande tårar hur hon vandrat långa vägar för att söka honom.

– Jag har gått genom skog och lund och över berg och dal, grät hon. Jag har vågat mej in i själva trollfolkets hålor för att få veta var du fanns.

När prinsen förstod vad hon hade lidit, rusade allt blod till hans hjärta. Med ens sprang han upp och tog prinsessan i sin famn och kysste henne. Och om det förut hade varit sorg och klagan, så blev det nu fröjd och gamman. Prinsen och prinsessan visste knappt var de var, så stor var deras lycka att äntligen vara tillsammans.

Men när de stod där och hade glömt bort hela världen, hörde de någon som kom smygande ur mörkret. Det var häxans styvdotter. Prinsessan blev rädd, för hon trodde förstås att den bleka flickan skulle förråda dem.

Men styvdottern talade så vänligt till dem och bad dem vara lugna.

– Var inte rädda, sade hon, jag ska inte förråda er. Tvärtom ska jag hjälpa er så mycket jag kan. Ni ska inte tro att jag hör till häxans folk eller handlar efter hennes sinne. Nej, min far var en prins liksom du, prins Hatt. Häxan förtrollade honom på samma sätt som hon nu har förtrollat dej. Men han tynade bort och dog av sorg, och sen dess har jag varit tvungen att bo i häxans slott och lyda hennes onda befallningar. Jag vill bra gärna komma bort härifrån, och om vi tre nu håller ihop, så borde vi kunna få död på den elaka trollpackan.

Både prinsen och prinsessan blev lättare till sinnes, när de hörde dessa ord. De bad flickan slå sig ner med dem i en vrå, så de kunde komma överens om vad de skulle göra.

– Ni har väl reda på, började flickan, att det enda sättet att få bukt med häxor av den här sorten är att skålla ihjäl dem?

Nej, det hade de aldrig hört, sade de. Men när de nu fick veta det, så kunde de mer än väl förstå det.

– Jo, det är visst och säkert, sade flickan. Därför är det bäst att vi inte låtsas om någonting till en början. I morgon kommer häxan och frågar dej, prins Hatt, om hon inte får ställa till bröllop snart. Då ska du bara svara ja. Hon kommer genast att bjuda hit alla sina otäcka släktingar, för hon tänker nog ställa till ett hejdundrande gästabud, när hon får dej till man. Men nu vet hon ju att du, prinsessa, lagar så god mat som ingen annan i hennes rike. Därför kommer hon säkert att fråga dej hur man ska få köttet riktigt mört.

– Men jag kan inte något knep för att få köttet mört, sade prinsessan.

– Det gör ingenting, menade den bleka flickan. Du behöver bara svara: «Jag har hört att elden ska vara så stark som möjligt. Sen ska man låta spadet koka, ända tills kitteln blir blå i botten.» Om ni två gör som jag har sagt, så ska jag sen göra resten.

Prinsen och prinsessan tackade flickan varmt och lovade att rätta sig efter hennes råd.

Sedan satt de länge och talades vid. De talade om barnen och om hasselbusken och hemmet under den. Och den bleka flickan berättade om sin far, som hade varit god och ädel men dukat under för häxans ondska.

Tidigt i gryningen, när stjärnorna började slockna, smög flickan tillbaka till sin vrå, och prins Hatt lutade huvudet mot ryggstödet och slöt ögonen. Prinsessan lade sig på knä framför honom, grep hans hand och tog på sig en förtvivlad uppsyn.

Strax därpå kom häxan in i prinsens kammare. Och när hon fick se hur där stod till, blev hon riktigt storbelåten. Nu var prinsessan skyldig henne silkespungen, och hon blev tvungen att genast gå ner i gåshuset och hämta den. Under tiden vinkade häxan till sig sin styvdotter och ville veta vad den främmande haft för sig. Men flickan svarade som förut att främlingen bara hade legat på knä framför prins Hatt och gråtit och pratat en hel hop, som det inte var någon mening i.

Häxan gnuggade sina händer och hon tog mysande emot silkespungen. Så gick hon in i sin hemliga kammare och satte sig att ösa silverslantar ur sin guldstickade silkespung. Och lika full som pungen var med slantar, lika fullt var hennes huvud av onda tankar.

---

Översättningen till ukrainska:
Anna Lebid
Viktoriia Khalamendyk.

Текст українською:
Анна Лебідь
Вікторія Халамендик.

За виданням:
PRINS HATT UNDER JORDEN. Kapitel 5:
I Gåshuset // SVENSKA FOLKSAGOR. Berättade av Fridtjuv Berg // Tryckcentralen, Örebro 1970. – Andra upplagan. – 370 sidor. – S. 303-370. – S. 341-364.

---