Принц Хатт під землею – Глава 1. Три співочі листочки.

(Шведська версія старовинної скандинавської казки)

Давним-давно жив король, який правив великим королівством.

Було в нього три дочки, і всі три були такі гарні, що подібних не було ні здалека, ні зблизька. Але найкрасивішою була молодша. Вона була також найдобрішою, завжди дотепною і уважною, прагнула бути корисною. Тому була вона для всіх і для свого батька як зіниця ока.

Так трапилося однієї осені, що в місті був великий ярмарок неподалік від королівського двору. Король збирався поїхати туди зі своїми людьми. Він щойно сів на коня й збирався рушати. Тоді запитав він своїх доньок, що вони хотіли би мати як подарунок з ярмарку.

Дві найстарші принцеси відразу почали називати всі можливі цінності. Одна хотіла срібний гребінець, а інша – золотий перстень. Старша хотіла намисто з діамантами, а друга – браслет із місячних каменів. І так продовжувалося досить довго. Король мав декілька раз повторити їхні бажання, щоб впевнитися, що він нічого не забуде.

– Так, так, – сказав він, – я подивлюся, що я зможу привезти з усього цього. Але зараз хотів би я знати, чого хоче моя молодша дочка. Ти стоїш так тихо, але ж завжди є щось, чого ти хочеш, чи не так?

– Ні, я маю все, що тільки можу побажати, – сказала принцеса.

– Але тепер подумай добре, – сказав король, – чи немає чогось, про що ти так довго мріяла.

– Так, мабуть, є щось, про що я час від часу мрію, – відповіла молодша дочка. – Якщо я тільки наважуся попросити про це.

– Просто скажи, – сказав король. – Якщо я зможу це дістати, ти це отримаєш, я обіцяю.

– Так, – відповіла принцеса, – колись я чула, як говорили про три листочки, що співають. Відтоді я втратила спокій. Коли я сиджу і пряду чи вишиваю, я думаю про них і сумую за ними. І це єдине, чого я прагну.

– Добре, – кивнув король. – Я дістану для тебе твої три співаючи листочки, навіть, якщо це буде коштувати мені половини мого королівства!

І так помахав він своїм трьом донькам, пришпорив коня і поскакав з усіма своїми людьми.

Коли він прибув до міста на ярмарок, було там багато людей як з його власного королівства, так і з інших країн. Багато іноземних купців прибуло пропонувати свої товари на вулицях і площах. Вони мали повно і золота, і срібла, і дорогоцінного каміння. Там нічого не бракувало.

Король купив усе, що хотіли його обидві старші дочки, і навіть більше. Але гірше було з трьома співаючими листочками. Король запитував купців як зі Сходу, так і з Заходу. Вони вклонялися йому до землі і так хотіли продати усякий крам, що мали. Але співочих листочків на їхніх ятках не було, і ніхто не знав, де вони робляться.

Король спочатку не здавався, а ходив від прилавку до прилавку, від крамниці до крамниці, питаючи про три співочі листочки. Але він отримував скрізь одну відповідь – ніхто про них не чув.

Нарешті сонце зайшло, і король вирушив додому. Він мав багато коштовностей, але для молодшої доньки не мав подарунка з ярмарку. Тому почувався він невдоволеним, був мовчазним і суворим. Ніхто з його людей не наважувався сказати жодного слова. Вони мовчки їхали вперед, і довгий час було чутно лише стукіт кінських копит об землю.

Як би там не було, король приборкав свого коня і почав прислухатися. Йому здалося, що він почув слабкий звук арф і струн, і цей звук був такий прекрасний, подібного якому він ніколи не чув. Його люди негайно зупинили коней і теж почали прислухатися. І чим довше вони слухали, тим звук ставав чистішим і солодшим. Нарешті здавалося, що весь простір заповнився прекрасними звуками.

Усі озирнулися навколо, дивуючись, звідки лине звук. Король слухав і слухав. Це звучало так, наче звук долинав із великого зеленого лугу на узбіччі дороги. Тоді пришпорив він коня й помчався по лугу.

Чим довше він їхав, тим звук ставав чистішим, і коли він проїхав трохи, кінь зупинився раптово перед кущем ліщини. Король подивився вгору на гілки куща... на самій верхівці були три золоті листочки. Вони повільно рухалися туди-сюди, і саме від них долинав чудовий звук.

Тепер король був щасливий.

– Але ж це і є ті самі три співаючі листочки, які бажала для себе моя молодша донька, – сказав він.

І простягнув він руку, щоб зламати гілку з листочками. Але гілочка відхилилася. І в ту ж мить почувся гучний голос, який кричав:

– Залиш мої листочки! Залиш мої листочки!

Це звучало так, ніби голос лунав із отвору глибоко під кущем. Король був здивований і зніяковів. Але потім заспокоївся.

– Хто ти? – запитав він.

– Я принц Хатт під землею, – відповів голос.

– Ага, – сказав король. – Тоді ти ж подаруєш мені ті три листочки як дружній подарунок? Я би віддав їх своїй молодшій доньці, тому що вона давно мріє про них.

– Так, я цього не знаю, – відповів глибокий голос. – Але таку коштовність я не подарую ні за що.

– Якщо хочеш грошей, тільки скажи, – сказав король. – Золота і срібла маю я достатньо.

– Я теж маю, – відповів голос. – Листочки не продаються. Але ти зможеш отримати їх за однієї умови!

– Що ти маєш на увазі? – здивувався король. – Яка умова?

– Так, – відповів голос. – Ти повинен пообіцяти мені першу живу істоту, яку зустрінеш, коли повернешся додому до королівського саду. Це моя єдина умова.

Король замислився на мить.

– Перша жива істота, яку я зустріну... – подумав він. – Напевно, це буде моя собака. Як почує стукіт копит, то обов'язково вийде мені назустріч. Мені шкода її втрачати, але це краще, ніж моя донька буде тужити марно.

Король зробив крок ближче до куща ліщини.

– Я зроблю це, – сказав він. – Перша жива істота, яку я зустріну, коли я повернуся додому в свій королівський сад, вона буде твоєю!

– Тоді й листя будуть твоїми, – відповів голос. – Але ж пам'ятай, що король повинен тримати своє слово. Інакше він втрачає честь!

Король знову простягнув руку. Тепер гілочка не відхилилася і він міг її зламати. Потім король розвернув свого коня і поїхав через луг назад до дороги і далі додому. Гілочку тримав він в руці, а листочки не змовкали. Вони рухалися повільно туди-сюди, і там чувся спів і дзвінка гра, тож коні танцювали на шляху. Подорож короля додому більше нагадувала тріумф, ніж подорож до ярмарку.

Поки короля не було, сиділи його дочки вдома в королівській залі й шили золотом на шовку. Дві старші принцеси говорили лише про дорогоцінні подарунки з ярмарку, які батько привезе з собою. Наймолодша сиділа тихо й бажала, щоб її батько повернувся додому.

Коли почало темніти, молодша принцеса запитала, чи не піти би їм всім трьом назустріч королю.

– Я не маю бажання, – сказала старша, – мої тонкі шовкові панчохи можуть намокнути від роси.

– Я не хочу йти, – сказав друга. – Мої чудові шовкові черевики трохи тиснуть.

Тоді молодша принцеса пішла сама. Вона дуже хотіла якнайшвидше побачити свого батька. Вона закуталася в пальто і пішла вперед.

Коли вона відійшла на невелику відстань, почула тупіт коней і брязкіт зброї і чоловіків, що розмовляли і сміялися. Але через тупотіння і розмови почула вона гру і дзвін. Це звучало так мило. Ніколи не чула вона нічого прекраснішого, навіть уві сні.

Принцеса надзвичайно зраділа. Тепер зрозуміла вона, що це повернувся її батько. І вона збагнула, що він дістав для неї три співочих листочки, про які вона так давно мріяла. Вона побігла до нього так швидко, як тільки могла, стрибнула на стремено і обняла його за шию.

– Ласкаво просимо додому, дорогий батьку, – сказала вона і засяяла від радості.

Король зовсім зблід. Першою живою істотою, яку він зустрів, була не його собака, а його найулюбленіша дочка. Це була його наймолодша принцеса, яку він пообіцяв віддати підземному голосу. Він просто тихо сидів на своєму коні і довгий час не міг ні думати, ні говорити.

Принцеса здивувалася, чому він такий сумний, і попросила розповісти, що сталося. Спочатку король не хотів відповідати, але вона благала і молила. Врешті-решт король мав розповісти, як усе сталося і як співочі листочки стали його – за однієї умови.

– Але я не збираюся віддавати свою найулюбленішу донечку незнайомцю, – сказав він. – Краще нехай принц Хатт назве мене безчесним і помститься, як зможе!

Принцеса тихо сиділа перед батьком в сідлі.

– Ні, – сказала вона, через деякий час, – слово короля це слово короля! Краще, якщо ти негайно відвезеш мене до іноземного принца. Це все моя провина! Що я збиралася робити з тими трьома співочими листочками? Ніколи не думала я, що так скоро доведеться розлучитися з тобою. Але тепер я змушена змиритися зі своєю долею. В будь-якому випадку ти не повинен порушувати свого слова.

Король не міг нічого відповісти. Мовчки посадив він свою доньку праворуч перед собою і поїхав назад до великого лугу. Коли він зупинився перед кущем ліщини, принцеса обійняла його за шию і сердечно поцілувала. Потім вона зіскочила з коня на траву і помахала на прощання.

Тоді пришпорив король свого коня й помчав геть, так що каміння на дорозі іскрилося. Він почувався дуже нещасним – він же продав свою власну дитину. І навіть не знав кому!

Але принцеса стояла на місці і дивилася вслід батькові, допоки він не зник у темряві. Коли вже не могла його бачити, сіла вона на траву біля зеленого куща ліщини і гірко заплакала.

---

 

 

Prins Hatt under jorden – Kapitel 1. De tre sjungande löven.

Kersti Strömblad läser texten

 

Det var en gång för länge sedan en kung, som regerade över ett stort rike.

Tre döttrar hade han, och alla tre var så vackra, att deras like inte fanns, varken fjärran eller när. Men allra vackrast var den yngsta. Hon var också den snällaste, alltid kvick och påpasslig och ivrig att stå till tjänst. Därför var hon avhållen av alla och sin fars ögonsten.

Så hände sig en höst att det var stor marknad i en stad inte långt från kungsgården. Kungen tänkte själv rida dit med sina män. Han hade just stigit till häst och skulle ge sig av. Då frågade han sina döttrar vad de önskade sig i marknadsgåva.

De båda äldsta prinsessorna började strax räkna upp alla möjliga dyrbarheter. Den ena ville ha en silverkam och den andra en guldring. Den äldsta önskade sig ett halsband av diamanter och den andra ett armband av månstenar. Och så höll de på en god stund. Kungen var tvungen att upprepa deras önskningar flera gånger, så han skulle vara säker att inte glömma något.

– Ja, ja, sade han, jag ska se vad jag kan få tag i av allt det där. Men nu vill jag gärna veta vad min yngsta dotter önskar sej. Du står så tyst, men alltid är det väl något du vill ha, du också?

– Nej, jag har allt jag kan önska mej, sade prinsessan.

– Men tänk nu noga efter, sade kungen, om det ändå inte finns något som du länge har gått och längtat efter.

– Ja, nog finns det något som jag går och drömmer om emellanåt, svarade den yngsta dottern. Om jag bara vågar be om det.

– Säj ut bara, sade kungen. Är det något jag kan skaffa dej, så ska du också ha det, det lovar jag.

– Jo, svarade prinsessan, en gång för längesen hörde jag talas om de tre sjungande löven. Sedan dess lämnar de mej ingen ro. Rätt som jag sitter och spinner eller broderar, så tänker jag på dem och längtar efter dem. Och det är det enda jag längtar efter.

– Det är bra, nickade kungen. Jag ska skaffa dej dina tre sjungande löv, om det så ska kosta mej halva mitt kungarike!

Och så vinkade han åt sina tre döttrar, gav hästen sporrarna och galopperade bort med alla sina män.

När han kom till staden och marknaden, var där mycket folk både från hans eget rike och från andra länder. Många främmande köpmän hade kommit för att bjuda ut sins varor på gator och torg. De hade full upp av både guld och silver och ädla stenar. Där rådde inte brist på någonting.

Kungen köpte allt vad hans båda äldsta döttrar hade önskat sig och mera till. Men värre var det med de tre sjungande löven. Kungen frågade köpmän både från Österland och Västerland. De bugade sig till jorden för honom och ville så gärna sälja allt vad de hade. Men några sjungande löv hade de inte på lager, och ingen visste var de tillverkades.

Kungen gav sig inte i första taget utan gick från stånd till stånd, ur bod i bod och frågade efter de tre sjungande löven. Men han fick samma svar överallt – ingen hade hört talas om dem.

Slutligen gick solen ner, och kungen gav sig hemåt. Han hade många dyrbarheter med sig, men till sin yngsta dotter hade han ingen marknadsgåva. Därför kände han sig missbelåten och blev tyst och tvär. Ingen av hans män vågade säga ett enda ord. De red tysta framåt, och en lång stund hördes bara hästhovarnas klapprande mot marken.

Rätt som det var höll kungen in sin häst och började lyssna. Han tyckte han hörde som en svag klang av harpor och strängaspel, och den klangen var så vacker, att han aldrig hade hört dess make. Hans män hejdade strax sina hästar och började lyssna de också. Och ju längre de lyssnade, desto klarare och ljuvligare hördes klangen. Till sist verkade det som om hela rymden fylldes av de sköna tonerna.

Alla såg sig omkring och undrade varifrån klangen kom. Kungen lyssnade och lyssnade. Det lät som om klangen kom från en stor grön äng vid sidan om vägen. Då sporrade han sin häst och sprängde in på ängen.

Ju längre han red, desto klarare blev klangen, och när han ridit ett styckte, stannade hästen helt tvärt mitt framför en hasselbuske. Kungen såg uppåt buskens grenar... högst uppe i toppen satt tre gyllene löv. De rörde sig sakta av och an, och det var från dem som den ljuvliga klangen kom.

Nu blev kungen glad.

– Men detta är ju de tre sjungade löven, som min yngsta dotter önskade sej, sade han.

Och så sträckte han upp sin hand för att bryta kvisten med löven. Men kvisten vek undan. Och i samma stund hördes en kraftig röst som ropade:

– Låt bli mina löv! Låt bli mina löv!

Det lät som om rösten kom från en håla djupt under busken. Kungen blev häpen och kände sig underlig till mods. Men så lugnade han sig.

– Vem är du? frågade han.

– Jag är prins Hatt under jorden, svarade rösten.

– Jaså, sade kungen. Då skänker du mej väl de tre löven som vängåva? Jag skulle ge dem till min yngsta dotter, för hon har längtat så mycket efter dem.

– Ja, jag vet inte det, svarade den djupa rösten. Men jag skänker inte bort en sådan dyrbarhet för ingenting.

– Vill du ha pengar, så säj bara till, sade kungen. Guld och silver har jag nog av.

– Det har jag också, svarade rösten. Löven är inte till salu. Men du ska få dem i alla fall – på ett villkor!

– Vad menar du? undrade kungen. Vad är det för villkor?

– Jo, svarade rösten. Du måste lova mej den första levande varelse du möter, när du kommer hem till kungsgården. Det är mitt enda villkor.

Kungen teg en stund.

– Den första levande varelse jag möter ... tänkte han. Det blir nog min hund. Så snart han hör hovslagen, kommer han säkert ut för att möta mej. Jag mister honom inte gärna, men hellre det än att min dotter ska gå och längta förgäves.

Kungen tog ett steg närmare hasselbusken.

– Det går jag in på, sade han. Den första levande varelse jag möter, när jag kommer hem till min kungsgård, den ska bli din!

– Då ska också löven bli dina, svarade rösten. Men kom väl ihåg att en kung måste hålla sitt ord. Annars mister han äran!

Kungen sträckte upp handen igen. Nu vek kvisten inte undan, utan han kunde bryta den. Då vände kungen sin häst och red över ängen tillbaka till vägen och så vidare hemåt. Kvisten höll han i handen, och löven tystnade inte. De rörde sig sakta av och an, och där blev en sjungande klang och ett klingande spel, så hästarna dansade vägen fram. Kungens hemfärd liknade mer ett segertåg än en marknadsresa.

Bild av Ragnhild Alexandersson.

Medan kungen var borta, hade hans döttrar suttit hemma i kungssalen och sömmat guld på silke. De båda äldsta prinsessorna hade bara talat om de dyrbara marknadsgåvor, som fadern skulle ha med sig. Den yngsta hade suttit tyst och längtat efter att hennes far skulle komma hem igen.

När det började skymma, frågade den yngsta prinsessan om de inte alla tre skulle gå ett stycke framåt vägen för att möta kungen.

– Jag har ingen lust, sade den äldsta, mina tunna silkesstrumpor kan bli våta av daggen.

– Jag vill inte gå, sade den andra. Mina fina sidenskor klämmer en smula.

Då gick den yngsta prinsessan ensam. Hon längtade efter att träffa sin far så snart som möjligt. Hon svepte om sig en kappa och började gå framåt vägen.

När hon hade gått ett litet stycke, hörde hon hästtramp och vapenrassel och män som pratade och skrattade. Men tvärs igenom trampet och pratet och gnyrt hörde hon spel och klang. Det lät så ljuvligt. Aldrig hade hon hört något så vackert, inte ens i drömmen.

Prinsessan blev utom sig av lycka. Nu förstod hon att det var hennes far som kom. Och hon begrep att han hade skaffat henne de tre sjungande löven som hon så länge hade drömt om. Hon sprang emot honom så fort hon någonsin kunde, hoppade upp i stigbygeln och slog armarna om hans hals.

– Välkommen hem, kära far, sade hon och strålade av glädje.

Kungen blev alldeles vit i ansiktet. Den första levande varelse han mötte var inte hans hund utan hans käraste dotter. Det var sin yngsta prinsessa han hade lovat bort åt den underjordiska rösten. Han satt alldeles slilla på sin häst och kunde varken tänka eller tala på en lång stund.

Prinsessan undrade vaarför han såg så ledsen ut och bad att få veta vad som hade hänt. Först ville kungen inte svara, men hon tiggde och bad. Och till slut måste kungen berätta hur allt gått till och hur de sjungande löven blivit hans – på ett villkor.

– Men jag tänker inte lämna min käraste dotter till en främmande, sade han. Hellre får prins Hatt kalla mej ärelös och hämnas bäst han kan!

Prinsessan satt tyst framför sin far på sadelknappen.

– Nej, sade hon, när hon tänkt en stund, kungsord är kungsord! Det är bäst att du genast rider med mej till den främmande prinsen. Alltsammans är mitt eget fel! Vad hade jag med de tre sjungande löven att göra? – Aldrig trodde jag att jag så snart skulle behöva skiljas från dej. Men nu måste jag foga mej i mitt öde. Du ska i alla fall inte bryta ditt ord.

Kungen orkade ingentung svara. Tyst satte han sin dotter till rätta framför sig i sadeln och red tillbaka till den stora ängen. När han stannade framför hasselbusken, lade prinsessan åter armarna om hans hals och kysste honom innerligt. Sedan hoppade hon ner i gräset och vinkade ett sista farväl.

Då kastade kungen om sin häst och sprängde bort, så det gnistrade i stenarna på vägen. Han kände sig mycket olycklig – han hade ju sålt sitt eget barn. Och han visste inte ens till vem!

Men prinsessan stod stilla och såg efter fadern, där han red bort i mörkret. När hon inte längre kunde se en skymt av honom, satte hon sig i gräset vid den gröna hasselbusken och grät bitterligen.

---

 

Översättningen till ukrainska:
Anna Lebid
Viktoriia Khalamendyk.

Переклад українською:
Анна Лебідь
Вікторія Халамендик.

За виданням:
Prins Hatt under jorden // SVENSKA FOLKSAGOR. Berättade av Fridtjuv Berg // Tryckcentralen, Örebro 1970. – Andra upplagan. – 370 sidor. – S. 303-370. – S. 303-311.

---