Принц з вухами віслюка (Португалія) (УКР)

Колись давно жив король, який мав усе на світі, але не мав дітей. Так як час плинув і він старів, він все більше і більше хвилювався про те, хто успадкує його королівство, коли він помре? Спадкоємця у нього не було. Король не знав де шукати поради.

Але одного дня він зрозумів, що колись знав трьох мудрих жінок, так, вони усі три взагалі-то були феями. Він негайно послав за ними, і коли вони прибули до замку, він попросив їх допомогти йому та його королеві. Вони обоє всім серцем бажали сина, справжнього принца, який міг би успадкувати королівство, коли вони постаріють. Три феї пообіцяли виконати їх бажання і сказали, що вони мають бути присутніми при народженні хлопчика. І після цього вони зникли.

Через дев’ять місяців у замку була велика радість. Королева народила сина, і, звичайно ж, три феї були присутні при народженні. Кожна з них пообіцяла дати маленькому принцу свій подарунок.

Перша підійшла до колиски.
«Ти будеш найкрасивішим і найпривабливішим з усіх принців».

Друга ступила вперед.
«Ти будеш справедливим і мудрим правителем».

І третя теж виступила наперед.
Але чи то через те, що вона була в поганому настрої, чи вона думала, що було трохи забагато хорошого, цього ніхто не знає. Вона все одно підійшла до колиски і безцеремонно сказала:
«А щоб ти не був занадто зарозумілим, виростуть вуха віслюка на твоїй голові!»

Малюнок Софії Бакбардіної.

Король був дуже наляканий і стривожений. Як може хлопець з вухами віслюка стати королем? Він негайно попросив фею забрати назад свій подарунок, але в ту ж мить всі три феї відразу зникли. І подивіться! На голівці малюка вже можна було побачити пару волохатих сірих горбків. І вони ставали все більшими і більшими. Батьки нічого не могли вдіяти.

Але король, він вирішив, що ніхто ніколи нічого не повинен знати щось про це, жодна душа. Він наказав зробити каптур, який повністю закривав голову і вуха принца. І цей каптур йому ніколи не можна було знімати ні вдень, ні вночі!
І так минув час. Принц ставав все красивішим і привабливішим з кожним днем, а під капюшоном росли великі, волохаті, сірі вуха віслюка. Але ніхто ніколи так і не бачив їх.

Зрештою, так чи інакше, Принц так подорослішав, що йому потрібно було голитися, а іноді й стригтися. Тоді Король покликав до себе перукаря.

«Слухай сюди! Ти повинен поголити Принца і підстригти його, але якщо ти розкажеш хоч одній живій душі про те, що побачиш під його каптуром, ти мертвий! З тобою буде покінчено!»

Перукар знав, що Король говорив серйозно. Він думав про всі ті блискучі гострі мечі, які бачив у руках охоронців по дорозі до тронної зали, і піт почав текти по його спині, там де він стояв. Він урочисто пообіцяв не проронити ні слова про побачене, а потім увійшов до Принца.

Двері зачинилися за ним, щоб ніхто не міг зайти. Отож, каптур було знято і перукар поголив і підстриг Принца. Тоді каптур було одягнено знову, перукаря випустили із замку і він попрямував додому. Він був переповнений тим, що пережив, і мав дике бажання відкрити рот і розповісти всім про те, що він бачив у покоях Принца. Але він тримав рот на замку, бо дорожив своїм життям.

Але ви знаєте, як це буває, коли людина має секрет, потрібно лише просто розповісти це комусь. Особливо таку державну таємницю. І через деякий час перукар пішов до свого духовного отця в церкву.

«Я знаю страшну таємницю про Принца, яку я ні за яких обставин не повинен розповідати. Якщо я зроблю це, мені кінець!»

І він провів пальцем по шиї і проковтнув клубок в горлі. У нього затремтіли коліна, хоча він сказав лише частку про цю таємницю своєму сповіднику.

«Але якщо я не скажу це комусь найближчим часом, тоді мене розірве. Скажи, Отче, що я можу зробити?»

Пастир дав йому пораду податися далеко за місто в безлюдне місце, біля великого озера. Там він має вирити глибоку яму. Потім потрібно прокричати секрет у яму, допоки не відчує полегшення, і, тоді знову засипати яму землею.

Перукар так і зробив. Він подався далеко за місто і на краю великого озера викопав яму. Глибоку яму. Тоді він прокричав все наскільки йому вистачило сил.

«У принца вуха віслюка! У принца вуха віслюка!»

А коли відчув себе повністю задоволеним, засипав він яму знову і пішов додому легкою ходою.

Через деякий час прийшов мандрівний музикант до палацу. Йому надали перевагу над королем і королевою, і весь двір поспішив до тронного залу, щоб послухати музику. І навіть Принц. Музикант витяг очеретяну флейту* й почав грати.

/*Очеретяна флейта – найдавніший духовий інструмент, на ній можна заграти лише один звук. – прим. перекладачів/.

Але замість мелодій, що лилися з флейти, були слова.
«Принц має вуха віслюка! Принц має вуха віслюка!», – співала флейта. І як би не грав музикант, звучали ці слова. «Принц має вуха віслюка! Принц має вуха віслюка!»

Тепер сам король узяв до рук очеретяну флейту й заграв на ній, але слова продовжували литися з неї.

Тоді зрозумів король, що цирульник проговорився. Він був дуже обурений. В ту ж мить викликали цирульника, і він швидко прибув на тремтячих ногах і впав перед його величністю. Весь двір затамував подих. Король був розлючений і проголосив негайний смертний вирок цирульнику. Швидко покликав він своїх солдатів. Але тієї ж миті Принц ступив вперед.

«Цей чоловік не помре через мене. Тепер, коли таємниця розкрита і всі знають, що я маю вуха віслюка, нікому більше не потрібно пліткувати про це таємно. Я ж все одно зможу бути хорошим королем». І тоді відкинув він свій каптур.

І ось стояв він, Принц, який мав успадковувати трон, і вперше всі нарешті змогли побачити, як він насправді виглядав. Їм всім було цікаво і вони юрмилися, щоб подивитися на нього. Але слухайте і дивуйтеся! Всі могли ясно бачити, що в цього королівського сина не було ніяких вух віслюка, а на голові в нього були красиві, рожеві, гарної форми людські вуха.

Великою була радість короля та королеви, і разом з ними молодого принца. І з того дня слова ніколи більше не лунали слова: «У Принца вуха віслюка!»

---

---

Prinsen med åsneöron (Portugal) (SV) 

Kersti Strömblad läser texten

Det var en gang en Kung som hade allt i världen, men han hade inga barn. Allteftersom tiden gick och han blev äldre bley han mer och mer bekymrad, för vem skulle ta över hans rike när han gick bort? Han hade ingen arvinge. Kungen visste ej levande råd. Men så en dag kom han på att han en gång känt tre visa kvinnor, ja, de var egentligen féer alla tre. Han lät genast skicka bud efter dem och när de anlände till slottet bad han dem hjälpa honom och hans drottning. De önskade sig båda så innerligt en son, en riktig prins som kunde överta riket när de blev gamla. De tre féerna lovade att uppfylla deras önskan och sade att de skulle vara med när pojken föddes. Och så var de borta.

Nio månader senare blev det en stor glädje på slottet. Drottningen födde en son och mycket riktigt, de tre féerna var närvarande vid födseln. De lovade att ge den lille Prinsen var sin gåva.

Den första steg fram till vaggan. «Du skall bli den vackraste och stiligaste av alla prinsar.»

Den andra steg fram.

«Du skall bli en rättvis och klok regent.»

Och även den tredje steg fram. Men om det nu var för att hon var på dåligt humör eller hon tyckte att det blev lite väl mycket av det goda, det är det ingen som vet. Hon steg iallafall fram till vaggan och utan omsvep sade hon:

«Och för att du inte skall bli för högmodig, så skall det växa ut ásneöron på ditt huvud!»

Kungen blev storligen förskräckt. Hur skulle en pojke med äsneöron kunna bli kung? Han bad enträget féen om att ta tillbaka sin gåva, men i samma stund försvann alla tre féerna på en gång. Och se! Man kunde redan ana ett par håriga, gråa knoppar på barnets huvud. Och de blev större och större. Föräldrarna kunde inget göra.

Men Kungen, han bestämde att ingen någonsin skulle få veta något om detta, inte en endaste själ. Han lät göra en huva som fullständigt täckte Prinsens huvud och öron. Och den huvan fick han aldrig ta av sig, varken dag eller natt!

Och sålunda gick tiden. Prinsen blev vackrare och stiligare för var dag som gick och under huvan växte åsneöronen sig stora, luddiga och gråa. Men ingen fick någonsin se dem.

Till slut blev iallafall Prinsen så gammal att han behövde raka sig och ibland måste han ju också klippa håret. Då kallade Kungen till sig en barberare.

«Hör här! Du skall raka Prinsen och klippa honom, men talar du om för en enda levande själ vad du ser under hans huva, så är du dödens! Det är färdigt med dig!» Barberaren visste att Kungen med dessa ord menade allvar.

Han tänkte på alla blanka, skarpa svärd han sett i händerna på vakterna på väg in till tronsalen och svetten började drypa nerför ryggen på honom där han stod. Han lovade dyrt och heligt att inte yppa ett ord om vad han såg och gick sedan in till Prinsen.

Dörren lästes bakom honom, ingen fick släppas in. Så togs huvan av och barberaren rakade och klippte Prinsens hår. Så sattes huvan på igen och barberaren släpptes ut ur slottet och gick hemåt. Han var så fylld av det han upplevt och hade en våldsam lust att öppna munnen och berätta för alla han mötte om vad han sett i Prinsens kammare. Men han höll tand for tunga, ty livet var honom kärt.

Men ni vet hur det är när man bär på en hemlighet, man måste bara få säga den till någon. Speciellt en sådan statshemlighet. Och efter en tid gick barberaren till sin biktfar i kyrkan.

«Jag vet en förfärlig hemlighet om Prinsen som jag under inga omständigheter får tala om. Gör jag det, så är mitt liv förbi!»

Och han drog med fingret över strupen och svalde en tjock

klump i halsen. Han blev alldeles knäsvag bara av att berätta

detta lilla för sin biktfader.

«Men om jag inte får säga det till någon snart så kommer jag att explodera. Säg Fader, vad skall jag göra?»

Prästen gav honom det rådet att bege sig långt ut på landet till en öde plats, i närheten av en stor sjö. Där skulle han gräva ett djupt hål. Sedan skulle han ropa hemligheten ner i hålet tills den inte tyngde honom längre och efter det, fylla hålet med jord igen.

Detta gjorde barberaren. Han begav sig långt ut på landet och vid kanten av en stor sjö grävde han en grop. En djup grop. Så vrålade han allt han orkade.

«Prinsen har åsneöron! Prinsen har åsneöron!»

Och när han kände sig helt tillfreds fyllde han igen gropen och gick hem med lätta steg.

En tid senare kom en vandrande musikant till hovet. Han fick företräde för Kungen och Drottningen och hela hovet skyndade sig till tronsalen för att lyssna på musiken. Så även Prinsen. Musikanten drog upp en vassflöjt och började spela. Men istället för melodier som strömmade ut ur flöjten så kom det ord.

«Prinsen har åsneöron! Prinsen har åsneöron!» sjöng flöjten. Och hur än musikanten spelade, så var det dessa ord som kom ut. «Prinsen har åsneöron! Prinsen har åsneöron!»

Nu tog Kungen själv vassflöjten mellan händerna och spelade på den, men orden fortsatte att strömma ur den.

Då förstod Kungen att barberaren hade skvallrat. Han blev mycket upprörd. Barberaren tillkallades på momangen och denne anlände raskt på darrande ben och kastade sig framför mäjestätet. Hela hovet höll andan. Kungen var rasande och förkunnade en omedelbar dödsdom över barberaren. Snabbt kallade han på sina soldater. Men i samma ögonblick steg Prinsen fram.

«Denna man skall inte dö för min skull. Nu när hemligheten är ute och alla vet att jag har åsneöron behöver ingen längre viska om det i hemlighet. Jag kan nog bli en bra kung ändå.» Och så slet han av sig huvan.

Och där stod han, Prinsen som skulle ärva tronen, och för första gången fick alla äntligen se hur han såg ut på riktigt. De var alla nyfikna och trängdes för att titta på honom. Men hör och häpna! Alla kunde med tydlighet se, att denna konungason inte hade några åsneöron utan på huvudet bar han fina, rosa, välskapta människoöron.

Stor var Kungens och Drottningens glädje och stor var den unga Prinsens med. Och från den dagen hördes aldrig mera orden «Prinsen har åsneöron!»

Berättade av Inger Lise Oelrich

 

Översättningen till ukrainska:
Anna Lebid
Viktoriia Khalamendyk.

Переклад українською:
Анна Лебідь
Вікторія Халамендик.

За виданням:
Prinsen med åsneöron // GYLLENE FÅGEL. Sagor för vuxna och barn av Inger Lise Oelrich. // Första utgåvan: Förlag Storytelling for Life 2012. // Andra utgåvan: BOD Sverige 2021 / ISBN 9789180070782 / 148 sidor. – S. 26-29.

---