Вузлувате дерево (Дзен буддиська) (УКР)

Це було одного разу в місті, де всі весь час поспішали. Люди тяжко працювали щодня і часто продовжували працювати вечорами. Тут не було ні вихідних, ні свят, не було вечірок і часу для гри. Люди ніколи не ходили один до одного додому, щоб поговорити, випити кави чи повечеряти разом. І не зустрічалися вони не в пабі чи кафе. У всьому місті просто-напросто не було ні самих пабів, ні чайних будинків, ні кафе. Усі були настільки зайняті й так страшенно поспішали, що ніхто ніколи не зупинявся на вулиці, щоб трохи поговорити. Всі метушилися від одного місця до іншого, щоб виконати свої доручення та зробити справи.

Наслідком усіх цих зусиль і всієї праці стало те, що місто дійсно було дуже заможним. Однак не було нікого, хто знайшов час зупинитися і насолодитися цим багатством. Вони не мали для цього часу, просто було забагато справ. Люди в цьому місті виглядали сірими, виснаженими та втомленими, і жодної посмішки не було видно, наскільки сягало око.

Одного разу в місті з’явився мудрець. Він пройшовся вулицями міста і помітив там шалений темп і активність. Посеред міста був маленький парк, він пішов туди. Там були гарні газони і велика кількість пнів, а посередині парку росло одне-єдине дерево. Воно було дуже старе. Він озирнувся навкруги. Молодий чоловік промчав повз нього, мудрий чоловік пройшовся з ним деякий час, зупинився і запитав про пеньки та дерево.

«Більшість дерев було зрубано для виготовлення дверей, ручок, будівництва будинків, човнів та інших корисних і практичних речей. Але це дерево настільки вузлувате, що його неможливо ані спиляти, ані зрубати, ані зрізати. Його не можна було використати для чогось практичного. І гілки, вони такі покручені, що до них навіть рукою не взятися. Тож дереву дозволили залишитися, навіть якщо воно нічого не варте».

Фото з просторів інтернету

Мудрець повернувся в парк і сів під деревом. Там він лишався місяць, два місяці, три місяці. Спочатку люди були настільки зайняті своїми важливими справами, що ігнорували його. Але нарешті, вони помітили цю дивну постать, яка сиділа під деревом день за днем. З часом вони почали дратуватися через те, наскільки він був ледачий. Через деякий час це стало настільки серйозним, що це питання було винесено в сільській раді, і врешті-решт було вирішено, що мер і його радники повинні піти в парк і поговорити з тим чоловіком під деревом.

Сказано і зроблено. Наступного дня сільський голова одягнув мантію та вишукані комірці та в супроводі радників попрямував до парку в центрі міста.

«Чому ти просто сидиш там під деревом і нічого не робиш?» – спитав мер мудрого чоловіка, показуючи на нього пальцем.

«Це тому, що я насолоджуюся його тінню», – відповів чоловік.

«Чому б тобі не влаштуватися на хорошу роботу і не зайнятися чимось корисним? І приносити користь як і усі ми?»

Роздратування мера було дуже сильним, він був засмучений, як і радники.

«Я хотів би прожити довге життя», – відповів мудрець.

«Що ти маєш на увазі? Я цього не розумію! Поясни!» – сказав мер сердито.

Мудрець повернувся до дерева й усміхнувся.

«Подивіться на це дерево, воно є таким вузлуватим та покрученим, що з нього немає ніякої користі. Воно не може використовуватися ні для чого корисного ніде. Чи має воно якусь цінність? Я помітив, що в цьому місті люди вирубали усі дерева, які могли бути використані для корисних речей. Вижило тільки це криве, непотрібне дерево».

Мер і все його оточення стояли онімілі. Вони не знали, що сказати, настільки були спантеличені. Вони повернулися до Ратуші й бурчали, але в їхніх нерухомих головах почали проростати нові думки. Невдовзі слова мудреця розповсюдилися по всьому місту. Люди почали трішки зупинятися, вони перестали працювати дуже важко. Вони почали ходити одне до одного додому вечеряти, це було трохи приємно.

Відкрилися кав’ярні та таверни (постоялі двори), і тепер на вулицях можна було побачити людей, які стояли та розмовляли одне з одним, навіть досить довго! І йшлося не лише про корисні та серйозні речі! Великі красиві будівлі були підготовлені для митців і всіх тих, хто бажав взяти участь. Там можна було побачити людей, які стояли і малювали картини годинами, цілими днями, і до того ж без будь-якої користі! Або створювалися статуї з каменю чи глини, які туди привозилися з великими труднощами.

В різних місцях лунала музика. Вона лилася через вікна і зникала наприкінці дня! Декілька театрів відкрили свої двері один день на тиждень, і всі були вільні від роботи та занять, щоб зайнятися тим, що їм найбільше подобалося. Так, незабаром з’явилися зали для музики і танців у кожному кварталі. І, звісно, побудували люди Дім декламації для місцевих мешканців.

Почало траплятися багато нового. Міський голова та його радники вирішили, що певні дні тижня будуть вихідними, тоді люди зможуть повністю відпочити, і, на додаток до цього, вони вирішили частину цих днів відзначати як свята зі подіями і радістю.

Отак, кажуть, місто і його мешканці заробили трохи менше грошей, але всюди розквітали посмішки на людських обличчях.

---

---

Det knotiga trädet (Zen tradition) (SWE)

Elisabet Cardell läser texten

Det var en gång en stad där alla hela tiden hade bråttom. Människorna arbetade hårt dagarna i ända och fortsatte ofta till långt in på kvällen. Det fanns inga vilodagar, ej heller firade man högtidsfester, det fanns inga fester och ingen tid till lek. Folk gick aldrig någonsin hem till varandra på besök eller för att dricka kaffe eller äta middag, tillsammans. Och inte träffades de heller på krogen eller kaféet. Det fanns helt enkelt inga krogar eller téhus eller kaféer i hela staden. Alla hade så mycket att göra och så förfärligt bråttom att ingen någonsin stannade upp på gatan för en liten pratstund. Alla rusade från den ena platsen till den nästa för att uträtta sina ärenden och göra affärer.

Konsekvensen av alla dessa ansträngningar och allt arbete var att staden faktiskt var mycket rik och förmögen. Dock var det ingen som tog sig tid att njuta av rikedomen. Det hade de inte tid med, det fanns helt enkelt för mycket att göra. Människorna i staden såg gråa, tärda och trötta ut och inte ett leende såg man så långt ögat nådde.

En dag dök en vis man upp i staden. Han gick längs stadens gator och lade märke till det hektiska tempot och aktiviteten där. Mitt i staden fanns en liten park, han vandrade dit. Där fanns fina gräsmattor och ett stort antal stubbar och i mitten av parken fanns ett endaste träd. Det var mycket gammalt. Han såg sig omkring. En ung man kom hastande förbi, den vise mannen slog följe med honom en stund och frågade om stubbarna och trädet.

«De flesta träden har huggits ner för att göra dörrar, handtag, bygga hus, båtar och andra användbara och nyttiga ting. Men det här trädet är så knotigt, så det går inte att vare sig hugga eller såga eller snida i det. Man kan inte använda det till något vettig. Och grenarna, de är så förvridna att man inte ens kan göra hand tag av dem. Så trädet har fått stå kvar, fastän det inte är värt något»

Den vise mannen gick tillbaka till parken och satte sig under trädet. Där stannade han i en månad, två månader, tre månader. I början var folk så upptagna av egna viktiga göromål att de ignorerade honom. Men nog hade de lagt märke till den märkliga figuren som satt under trädet dag efter dag. Med tiden började de faktiskt irritera sig över hur lat han var. Efter en tid blev det så allvarligt att frågan togs upp i Byrådet och det beslöts till slut att Borgmästaren och hans rådherrar skulle bege sig till parken och tala med den där mannen under trädet.

Sagt och gjort. Följande dag tog Borgmästaren på sig sin borgmästarskrud och sina fina halsband och åtföljd av rådsherrarna marscherade han till parken i mitten av staden.

«Varför sitter du bara där under trädet och gör ingenting?» frågade Borgmästaren den vise mannen och pekade med sitt finger på honom.

«Det är för att jag njuter av dess skugga», svarade mannen.
«Varför skaffar du dig inte ett ordentligt arbete och gör någonting dörnuftigt? Gör lite nytta som alla vi andra?»

Borgmästarens irritation var påtaglig, han var upprörd och det var rådherrarna också.

«Jag vill gärna leva ett långt liv», svarade den vise mannen.

«Vad menar du med det där? Det förstår jag inte! Förklara dig!» sade Borgmästaren argsint.

Den vise mannen vände sig mot trädet och log.

«Se på det här trädet, det är så knotigt och förvridet att det inte är till någon nytta alls. Det går inte att använda till något förnuftigt överhuvudtaget. Har det något värde? Jag har lagt märke till att i den här staden hugger man ner alla träd som kan användas till något nyttigt. Endast det här krokiga, odugliga trädet har överlevt»

Borgmästaren och hela hans följe stod som förstummade. De visste inte vad de skulle säga, så förvånade blev de. De drog sig tillbaka till Rådhuset och muttrade, men i deras stilla sinne började nya tankar att gro. Snart hade den vise mannes ord spridit sig runt hela staden. Folk började stanna upp lite, de slutade arbeta fullt så hårt. De började besöka varandras hem, åt middag med varandra, de hade till och med lite trevligt också.

Kaféer och värdshus öppnade och på gatorna kunde man nu se människor stå och samtala med varandra, till och med ganska länge! Och det var inte bara om nyttiga och allvarsamma ting! Stora, vackra byggnader gjordes i ordning för konstnärer och alla som ville vara med. Där kunde man se folk stå och måla tavlor i timmar, hela dagarna i ända, till ingen nytta alls! Eller skapa statyer i sten eller lera som forslats dit med stort besvär.

På andra platser hördes musik. Den bara flöt ut genom fönstret och försvann dagarna i ända! Flera teatrar slog upp dörrarna och en dag i veckan hade alla ledigt från arbetet för att syssla med det de allra mest tyckte om. Ja, snart fanns det salar för musik och dans i varje kvarter. Och naturligtvis byggde man Berättarstugor för ortens befolkning.

Det började ske många nya ting. Borgmästaren och hans rådgivare bestämde att vissa dagar i veckan skulle vara vilodagar, då skulle folk helt koppla av och dessutom beslöt de att en del av dessa dagar skulle firas som högtider med fest och glädje.

Tja, det sägs att staden och dess invånare tjänade lite mindre pengar, men överallt blommade leenden på människornas läppar.

Berättade av Inger Lise Oelrich

Översättningen till ukrainska utfördes av en grupp ukrainska kvinnor
(ABF svenska språkkurser):
Nataliia Tverdivska (kurator)
Maryna Rosen
Anna Lebid
Olha Bykhalenko
Viktoriia Khalamendyk.

Переклад українською здійснено групою українок (курси вивчення шведської мови ABF):
Наталія Твердівська (куратор)
Марина Розен
Анна Лебідь
Ольга Бихаленко
Вікторія Халамендик.

За виданням:
Det knotiga trädet // GYLLENE FÅGEL. Sagor för vuxna och barn av Inger Lise Oelrich. // Första utgåvan: Förlag Storytelling for Life 2012. // Andra utgåvan: BOD Sverige 2021 / ISBN 9789180070782 / 148 sidor. – S. 57-60.

---